Автор: Гавва Олександр

1.     Постановка проблеми в політекономії

Логічно, що перші ідеї про створення автоматизованих систем управління з’являються лише тоді, коли виникає суспільна необхідність в таких системах і таких ідеях. Тому перш, ніж розглядати самі ці системи, потрібно з'ясувати, які зміни в суспільному житті викликали необхідність в їх створенні. Зрозуміло, що будь-яка суспільна необхідність має матеріальну природу, яка, в свою чергу, випливає з безпосереднього життя людства, розвитку його продуктивних сил, тобто, так чи інакше, з економіки. Відома цитата з класичної роботи К.Маркса гласить: «В суспільному виробництві свого життя люди вступають в певні, необхідні, від їх волі незалежні відносини – виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому піднімається юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості» [18, 6-7]. Тільки зрозумівши історичність поняття про автоматизовані системи управління, можна буде передбачити їх подальший розвиток. Для цього, як вже було сказано, потрібно вияснити, що саме в світовій економіці зумовило необхідність розробки автоматизованих систем управління та появу кібернетики як теоретичної основи цих автоматизованих систем. Звісно, що це можна вияснити лише простеживши розвиток систем управління взагалі, розвитку людства взагалі, в контексті якого автоматизовані системи управління та кібернетика можуть існувати лише як закономірний та обумовлений етап. На такому розумінні автоматизованих систем управління (далі – АСУ) робив наголос видатний вчений академік В.М. Глушков, до праць якого ми ще будемо повертатися: «Виникнення кібернетики як теоретичної основи автоматизації в області науки, техніки та виробництва було підготовлено всім ходом розвитку науково-технічного прогресу» [9, 48].

Таку суспільну необхідність простежили в своїх роботах К. Маркс та Ф. Енгельс ще за 100 років до її безпосередньої актуалізації. В роботі «Анти-Дюринг» Енгельс вказував: «Буржуазна політична економія не в змозі ані запобігти кризам взагалі, ані вберегти окремого капіталіста від збитків, від безнадійних боргів та банкрутства, ані позбавити окремого робітника від безробіття та злиднів… Суспільство, взявши у володіння всю сукупність засобів виробництва та планомірно управляючи ними, звільнить цим шляхом себе та всіх своїх членів від того рабства, в якому їх нині тримають ними же самими вироблені, але протидіючі ним, в якості нездоланної чужої сили, засоби виробництва…» [29, 329-330].

Істинність цього твердження показує нам саме життя. Незважаючи на те, що на сьогоднішній день ні в кого не виникає сумнівів в тому, що сучасне виробництво має явно суспільний характер, воно залишається по факту індивідуалістичним – в тому сенсі, що це виробництво здійснюється в повному відриві від реальних потреб суспільства. Виробники товарів та послуг постачають на ринок величезну кількість продуктів праці, - так як цього вимагає від них саме капіталістичне суспільне виробництво для свого відтворення, - але роблять це навмання, намагаючись вгадати суспільну потребу й попит на певний товар. Дана схема являє тло всієї сучасної економіки й робила її дивовижно прогресивною 200 років тому, порівняно з економікою феодального ладу. Проте сьогодні така схема вже давно не є дієвою – навпаки, вона з рушія суспільного розвитку стала його гальмом. Суспільство в особі товаровиробників виробляє стільки товарів й витрачає на нього стільки  ресурсів, що не те, щоб вгадати кількість необхідного товару, а й навіть визначити саму наявність чи відсутність суспільної потреби в цьому товарі стає неможливо. І якщо раніше можна було врятувати положення, створивши штучну потребу в певному товарі чи послузі, то нині це робити надзвичайно важко. Товаровиробники просто постачають товари на ринок в надії, що їх хтось придбає, й бездумно витрачають на це виробництво безцінні й вичерпні природні ресурси. Відбувається те, що називається «анархією виробництва» - стан, вперше названий так ще Марксом та Енгельсом.Природно, що такий стан речей безслідно не проходить. Навіть більше – таке перевиробництво, перенасичення ринку товарами та послугами періодично й кожного разу невідворотно призводить до криз перевиробництва, або того, що частіше називають світовими економічними кризами. Їх глибина та всеосяжність зростає щоразу дедалі більше, настільки, що сьогодні про них говорять  вже як про «системні кризи» - щоправда, політичній економіці з часів відкриття Марксом основного закону капіталізму про системність цих криз було відомо дуже давно. Системні кризи властиві ринковим відносинам; ці відносини взагалі не можуть існувати без криз. «Розширення ринків не може встигати за розширенням виробництва. Колізія стає неминучою, і так як вона не в змозі вирішити конфлікт до тих пір, поки не зруйнує самий капіталістичний спосіб виробництва, то вона стає періодичною» [30, 287]. Збитки, яких завдають ці кризи економіці окремих виробників, країн, та всього світу, колосальні.

Ситуацію загострює й те, що кризи практично неможливо передбачити. Наприклад, світову фінансову кризу останніх років взагалі ніщо не передвіщало – навіть навпаки, їй передував економічне зростання та споживчий «бум», через що дуже поширеною була думка про перемогу капіталізму у всьому світі (ясна річ, малося на увазі, перемога його над економікою соціалістичного типу, тобто економікою СРСР). Криза застала людство зненацька, й була настільки масштабною, що навіть Джордж Сорос оголосив її «найстрашнішою за останні 60 років». При цьому, він зауважив, що «криза викликана не зовнішніми факторами і не являється наслідком природної катастрофи», а криється в «ідеології саморегуляції ринку» [42].Іншими словами, що ця економічна криза – системна.

Випускати товари на ринок навмання, як того вимагає «вільна конкуренція», більше не видається за можливе. Все більший наголос робиться на те, що в глобальних масштабах така схема загрожує існуванню всієї світової економіки.

І, як це завжди буває, вирішення проблеми народжується безпосередньо в суспільній практиці, ще до усвідомлення своєї невідворотної необхідності, як більш прогресивні форми господарювання. А саме, що ринок потрібно вивчати й організовувати виробництво відповідно до людських потреб та запитів. Таке рішення підказує виробникам сам ринок.

Найпоширенішим методом, певне, єдине доступним у повному обсязі для виробників, являються маркетингові дослідження. Усвідомлення ролі таких досліджень перед обличчям економічної катастрофи, яка нависла над людством, змушує дослідників (насамперед – соціологів) ставити наголос на соціальну відповідальність таких досліджень, маючи на увазі якраз надзвичайну важливість вчасно отриманої і достовірної інформації для виживання всього людства. Цю тему чудово висвітлює наш співвітчизник і соціолог світового рівня В.Паніотто в статті «Социальная ответственность маркетинговых исследований: мода или необходимость?» [34].

Ідея ця, в цілому, дуже хороша, але має ряд проблем. Головна проблема полягаєв тому, що ринок принципово не дозволяє отримати цю інформацію вчасно, та й достовірною вона також ніколи не буває. Всьому причиною тут є комерційна таємниця. Жодне з підприємств ніколи не надасть всю інформацію про свої внутрішньоекономічні процеси. Це суперечить самим принципам ринку, вільної конкуренції. Звісно, підприємство, яке замовляє таке дослідження або навіть самостійно проводить його, таку інформацію може надати. Але ключовим пунктом будь-якого маркетингового дослідження, так чи інакше, являється аналіз кон‘юктури ринку, тобто стану справ у найближчих конкурентів. Тут вже, звісно, отримати всю інформацію стає абсолютно неможливим – лише якщо викрасти її, що є, можливо, методом популярним, але й протизаконним.

Іншою стороною проблеми є те, що ситуація на ринку змінюється чи не щохвилини, а будь-яке, навіть найоперативніше дослідження, дозволяє отримати інформацію лише «постфактум», через що якісний прогноз також ускладнюється. Для якісного прогнозу ситуації на ринку й побудови на основі нього адекватної підприємницької діяльності потрібне постійне надходження найсвіжішої та достовірної інформації, що маркетингове дослідження, з огляду на названі вище причини, просто не в змозі надати. В результаті, будь-яке підприємство, яке проводить маркетингове дослідження, припускається тих самих помилок, як і те, що не робить таких досліджень: просто цих помилок воно припускається набагато впевненіше.

Але не вивчати ринок, як ми вже з’ясували, на сьогоднішній день не уявляється можливим. На сьогоднішній день, це – усвідомлена необхідність. «Минув той час, коли було достатньо – або майже достатньо – виробити, щоби продати. В ринковій економіці жорстка конкуренція між виробниками диктує нові закони. Зараз найважливішою функцією будь-якої фірми стало просування товару на ринок» [11, 131]. І, як ми вияснили, одного лише просування товару на ринок також недостатньо. Потрібно чітко знати, що потрібно й у якій кількості.

Єдиним вирішенням цього завдання є обробка інформації не постфактум, а «в режимі реального часу». Тільки так можна буде виходити з реальної ситуації й реальних потреб суспільства, а якщо налаштувати на таку роботу не лише окремих виробників, а все суспільне виробництво, то і вберегтися від страшних криз перевиробництва. Адже така обробка інформації дозволить виробляти рівно стільки товарів, скільки буде потрібно, й не витрачати зайвого, не отримувати збитки. І якщо підприємці наблизились до розуміння цього лише сьогодні, то вченим це стало зрозумілим ще на початку ХХ століття.

«Вже давно вчені прийшли до того, що неможливо правильно організовувати життя людей в суспільстві, не організувавши правильно економіку. Сучасна економіка будується на основі закону попиту та пропозиції на ринку. В кожному одиничному випадку все нібито відбувається за волею людей, але якщо взяти не двох людей, а більше, то домовитися їм всім буде складніше, тому міра обміну товару - ціна - буде встановлюватися як середнє. Від окремої людини, як і від цілої групи вже нічого не залежить - ціна стає надлюдською силою, котра управляє їх поведінкою на ринку. Взнати необхідну кількість продуктів зарані неможливо, люди випускають товар на ринок навмання. Тому, якщо взяти масштаб країни, свідомо управляти економічними процесами стає зовсім неможливо. Що можуть зробити люди в такому випадку - це, встановивши закономірності, намагатися не порушити баланс попиту та пропозиції, щоб продуктів вироблялося рівно стільки, скільки потрібно. Й, можливо, це вдавалося б, але ж людство виробляє стільки всього, що взнати необхідну кількість товарів не виявляється можливим. Навіть не дивлячись на те, що величезні зусилля підприємств та корпорацій направлені на розрахунок та прогноз, світ все сильніше страждає від періодичних криз перевиробництва. Необхідність в наукових методах відчувається все гостріше» [27, 26].

Саме задля вирішення цих колосальних проблем сучасності, які назріли ще в минулому сторіччі, було запропоновано використати кібернетику. Пройшовши певні етапи розвитку, кібернетика стала наукоюпро загальні закони одержання, зберігання, передавання й перетворення інформації у складних системах управління [38].Для кібернетиків стало очевидним, що жодна, навіть якнайкраще організована група людей, не зможе забезпечити обробку й обмін інформації в таких об’ємах. На перший план вийшла розробка електронної обчислювальної техніки, за якою опинилося майбутнє.

Батьком кібернетики по праву вважався Норберт Вінер, який сформулював принципи цієї науки та висунув теорію штучного інтелекту. Молода наука перебувала в той час на гребні хвилі, і її розробкою займалися кращі вчені провідних країн світу. Коло її інтересів не обмежувалося лише створенням систем управління економікою різних рівнів – можна сказати, що вона, навпаки, «доростала» до них. Чиста кібернетика вивчала системи управління взагалі (як поняття), ставлячи собі за мету визначити основні їхні принципи. Але віднайдені нею принципи одразу ж бралися на озброєння багатьма іншими науками, породжуючи різні міждисциплінарні науки, такі як, наприклад, біоінженерія. Сформувався навіть особливий кібернетичний підхід, в рамках якого будь-яка система замінювалася моделлю, яка потім і підлягала вивченню.

Проте, таке піднесення власне кібернетики відбувалося недовго. Теоретичні та практичні наробки кібернетиків містили в собі висновки, що прямо підводили до необхідності корінного перевороту в управлінні суспільством. Не ринок мав управляти світом, а свідома людська воля. Ясна річ, що навіть попри свою виключну важливість, такі висновки виглядали як вкрай небезпечні, особливо з огляду існування «ворожого соціалістичного табору». Здобутки кібернетиків визнавалися на найвищих державних рівнях (той же Норберт Вінер був удостоєний Золотої Медалі Вченого, вищої наукової нагороди США, при цьому його наукові погляди були розцінені просто як «оригінальні»), проте фактично розвиток та фінансування кібернетики було припинено. З усього різноманіття сторін цієї науки далі розвивалися лише розробка та виробництво комп’ютерів. Центром кібернетики майже виключно став СРСР, але й там, після зміни економічних пріоритетів держави внаслідок реформи 1965 року, вона втратила свої позиції й була повністю «замінена» інформатикою. Її цариною стали комерційні проекти.

З іншого боку, історична необхідність суспільного розвитку впевнено продовжувала пробивати собі шлях попри весь спротив консервативних сил, яким кібернетика загрожувала втратою свого панівного положення в суспільстві. Одним із найголовніших здобутків кібернетики як науки стала поява спершу ідеї, а потім і власне розробки й впровадження автоматизованих систем управління, які дозволяли набагато швидше отримувати та оброблювати інформацію та приймати правильні управлінські рішення. Спершу їх почали застосовувати лише на деяких окремих підприємствах, але сьогодні управління всередині більшості великих корпорацій будується не на основі товарно-грошового обміну, а на наукових принципах, на основі застосування автоматизованих систем обліку та контролю виробництва [27, 27].Ці автоматизовані системи управління вводяться сьогодні не лише на об’єктах промисловості чи підприємствах, а й у державних структурах – цього вимагає сам сучасний світ, темпи його розвитку.

Потрібно зауважити, що в будь-якому випадку такі системи принципово будуть змушені працювати в половину потужності, якщо навіть не на чверть. Такий висновок дозволяє нам зробити політекономія. Адже зрозуміло, що доти, доки не буде оброблюватися вся інформація, навіть найпотужніша та найсучасніша система, складена з найновітніших електронно-обчислювальних машин, не зможе допомогти людині прийняти правильне управлінське рішення. В.М.Глушков, який прекрасно розумів цю проблему, пояснював це так: «Ніде, ні в одній капіталістичній країні про це не може бути і мови. Неможливо практично. Несумісно з приватною власністю, комерційною таємницею. Самі розсудіть... Який підприємець відкриє національній інформаційній системі свої плани та розрахунки? «Секрет фірми!» Розкриєш його в інтересах планування, а виплекану тобою ідею поцупить конкурент»[55].

Мова тут йде про національну інформаційну систему не випадково. Отримувати всю інформацію кожному окремому підприємству можна буде лише тоді, коли це підприємство буде включене до єдиної системи обігу інформації, коли воно буде надавати її цій системі і, оброблену, отримувати назад, навіть у вигляді певного вже готового управлінського рішення. Ясна річ, що це повністю суперечить ідеалам ринку й самим ринковим відносинам. Така схема, яку людству диктує науково-технічний прогрес, може працювати лише за неринкових умов, тобто не за стихійної, а за планової економіки. Це чудово розумів інший вчений-кібернетик С.Бір. Він часто говорив, що капіталістичні країни ніколи не визнавали кібернетику як інструмент управління – вона їм просто не була потрібна [82]. З огляду на все вищесказане це хочеться назвати іронією долі, проте зрозуміло, що капіталістичні країни відмовляються від таких систем лише тому, що вони не вигідні для них, а в державних масштабах навіть небезпечні.

Тим не менш, як і будь-яку передову річ, результати досліджень кібернетиків в області автоматизованих систем управління швидко пристосували до потреб ринку в обхід тому, що саме існування цих систем принципово суперечить їм, і певний розвиток вони на сьогоднішній день отримали – головним чином, в тих країнах, де вже введені деякі елементи планування економіки.

Теоретично, на рівні політекономії, існування автоматизованих систем управління різних рівнів є повністю виправданим етапом науково технічного-прогресу людства, а товарно-грошові відносини, зростаюча сила та глибина криз яких все більше свідчить про крах цієї системи, як ми бачимо, вимагають появи та повсюдного впровадження таких систем і переходу на якісно новий рівень господарювання та управління. Тобто – планування діяльності, виробництва, управління, виходячи із реальних потреб суспільства, які, в свою чергу, потрібно серйозно вивчати, а не вгадувати чи, тим більше, штучно створювати. Проте практично, такі системи не можуть отримати свого повного розвитку за умов, коли саме їх існування суперечить інтересам капіталістів. В свою чергу, історична необхідність в переході до нового типу господарювання продовжувала рухати це протиріччя далі.

 

2.     Історія кібернетики від Вінера до Глушкова і Ведути

Першим, хто застосував термін «кібернетика» для управління в загальному розумінні був, очевидно, Платон, для позначення управління людьми. Однак, реальне становлення кібернетики як науки відбулося набагато пізніше. Воно було обумовлене (як вже було сказано раніше) розвитком технічних засобів управління та переробки інформації [9, 83]. Слово «cybernétique» використалося практично в сучасному значенні в 1830 році французьким фізиком і систематизатором наук Андре Ампером, для визначення науки управління в його системі класифікації людського знання, як «мистецтва управління взагалі» [23, 152]. «Незабаром після Ампера цей термін був забутий і знову відроджений американським ученим Н.Вінером (1894-1964) в назві своєї книги, опублікованої в 1948 році. Цю дату прийнято вважати датою народження кібернетики як самостійної науки» [13, 440].

Ясна річ, що написанню Норбертом Вінером своєї визначної праці передував багатовіковий поступ людства на шляху науково-технічного прогресу, особливо наукові відкриття рубежу ХІХ-ХХ століття. Зокрема, це були винайдення в 1925 році диференційних аналізаторів, новітні дослідження в нейрофізіології (головним чином праці І.П.Павлова), дослідження Я.Грдини з динаміки живих організмів, та, звісно, теорія та практика створення дискретних перетворювачів інформації. Ми не будемо зупинятися на всіх подробицях, скажемо лише, що «вирішального значення для становлення кібернетики мало створення в 40-х роках ХХ ст. електронних обчислювальних машин (Дж. фон Нейман та ін.) Завдяки ЕОМ виникли принципово нові можливості для дослідження і фактичного створення дійсно складних управлінських систем» [9, 84].Створення ЕОМ було закономірним етапом розвитку теорії дискретних перетворювачів інформації, застосуванням цієї теорії на практиці.

Норберт Вінер, незважаючи на помилки в багатьох філософсько-методологічних висновках зі своїх досліджень, через що ці дослідження часто піддавали нищівній критиці, особливо в СРСР (наприклад, в його головній роботі «Кібернетика, або управління та зв‘язок в живому та в машині», він, порівнюючи функціонування головного мозку людини з роботою обчислювальних машин, здійснює пряму редукцію людини до машини [6]), зробив важливий внесок в розвиток кібернетики як науки про управління в системах різної природи, визначивши наперед велику кількість напрямів її розвитку. Нас в межах нашого дослідження цікавить в першу чергу те, яким був його внесок в розвиток (та появу) автоматизованих систем управління. Разом з мексиканським професором Артуро Розенблютом, вони дійшли до висновків, що центральні пристрої в електронних обчислювальних машинах мають бути цифровими й ламповими, а не механічними. Ними було запропоновано перейти на двійковий код при написанні програм для ЕОМ й створювати програми для машин так, щоби втручання людини в обчислювальний процес обмежувалося лише введенням вхідних даних та отриманням вихідних. Крім того, для них стало очевидним, що машина повинна мати пристрій для збереження даних. Ідея про те, що людина має  бути якомога менше включеною в обчислювальний процес, на нашу думку, для подальшого розвитку АСУ була цінною.

Визначивши кібернетику як науку про обмін та переробку інформації в системах, Вінер та Розенблют розробляли це положення в теорії та на практиці, давши початок багатьом спеціальним галузям кібернетики, таким, як біокібернетика, системний аналіз та ін. Гарним прикладом тут є їх спільна робота «Проведение импульсов в сердечной мышце. Математическая формулировка проблемы проведения импульсов в сети связанных возбудимых элементов, в частности в сердечной мышце», яка була опублікована в СPСР в «Кібернетичному збірнику» в 1961 році. «Важливість подібних досліджень полягає в тому, що вони дозволяють отримувати наслідки з даних теорій, доступні для експериментальної перевірки» - заключили вони [7, 54].Подібні дослідження були важливими для розвитку знань про функціонування інформаційних мереж.

Проте головним досягненням з точки зору створення автоматизованих систем управління було створення Вінером системи на замовлення ППО США, що дозволяла здійснювати передбачуюче управління артилерійським вогнем.

Паралельно дослідженням Норберта Вінера свої пошуки та спроби здійснювали інші вчені, яких так само, як і Вінера, сьогодні називають «батьками кібернетики»: Уорен Мак-Калок (1899-1969) та Вільям Росс Ешбі (1903-1972). Мак-Калок разом з молодим дослідником Уолтером Піттсом працювали переважно в галузі нейротехнологій і висунули гіпотезу, згідно якої нейрони головного мозку спрощено розглядалися як пристрій, що оперує двійковими числами. Значення цієї гіпотези полягало в тому, що їх мережа з електронних «нейронів» теоретично могла виконувати числові або логічні операції будь-якої складності [86]. Це справило значний вплив на подальший розвиток кібернетики «другої хвилі» й дослідження С. Біра, про які буде сказано нижче.

В.Р.Ешбі займався розробкою теорії складних кібернетичних систем та питань самоорганізації таких систем (тобто змін структури системи [9, 77]). Не меншою його заслугою було формулювання та упорядкування ідей Норберта Вінера, які в самого Вінера не були дані систематизовано.

До 1950-х років розвиток кібернетики в основному зосереджувався на філософських та методологічних аспектах цієї науки, її розумінні людини та суспільства. Часто всі дискусії будувалися навколо неоднозначного трактування ідей Вінера і мали великий резонанс. Ті ж дослідження, що проводилися й мали на меті розвиток цих ідей, зрештою перестали відповідати потребам часу. «Розгортуване в 2-й пол. 1950-х років широке використання електронних цифрових обчислювальних машин та автоматизованих систем управління (АСУ), що базуються на них, вимагало створення наукових основ проектування таких машин і систем» [13, 440]. Теоретична кібернетика виявилася зовсім не готовою дати відповіді на питання, які ставила перед собою нова практика, тому скептичне ставлення до кібернетики (особливо з боку розробників АСУ) посилилося. Утворилася нова галузь знань, що в англомовних країнах отримала назву «computerscience», у Франції – «informatique», тобто інформатики та науки про обчислювальну техніку. Фактично вона виросла з кібернетики, проте практично вже не мала з нею майже нічого спільного. Кібернетика ж далі займалася філософськими, етичними й методологічними питаннями. Стало очевидним, що наука про ЕОМ може цілком (і дуже прибутково) існувати без кібернетики; для кібернетиків Заходу не було очевидним, що кібернетика не може розвиватися без ЕОМ.

В той же час в СРСР розвиток кібернетики пішов іншим шляхом, де теорії ЕОМ та АСУ не тільки не відокремилися від кібернетики, а отримали від неї та разом з нею своє логічне продовження. Планове ведення економіки дозволяло використовувати можливості кібернетичних наук на якісно нових рівнях, які були недоступними для інших країн світу. Щоправда, спочатку кібернетика радянськими вченими як наука не визнавалася – головним чином, через редукційні ідеї Вінера та його послідовників. Проте таке ставлення до кібернетики змінилося після переоцінки цих ідей, вивчення їх конструктивних положень, так, що в СРСР «На початок 1960-х років визначилося більш широке трактування кібернетики, яке повністю охоплювало не лише теорію ЦВМ («цифрових обчислювальних машин» - прім. автора), але і багаточисельні застосування в різних областях, починаючи від автоматизації обробки наукових даних до управління великими економічними системами» [13, 440]. «На практиці, центр тяжіння інтересів кібернетики змістився в область створення складних систем управління та різного роду систем для автоматизації розумової праці» [9, 85].

«В 50-60-х роках в області вітчизняної обчислювальної техніки ефективно розвивалося декілька напрямів. Найбільш відомими були наукові школи С.О. Лєбедєва, В.М. Глушкова, І.С. Брука и Б.І. Рамєєва» [17]. Прийнято вважати, що ядром досліджень з кібернетики була лабораторія обчислювальної техніки та математики Інституту математики АН УРСР, особливо після того, як у 1956 році її завідувачем було назначено Віктора Михайловича Глушкова. До цього, в цій лабораторії під керівництвом С.А. Лєбедєва в 1951 році була створена перша в СРСР електронно-обчислювальна машина МЕСМ[25, 29],велися розробки нащадка МЕСМ – машин БЕСМ та «Київ». Взагалі, головним напрямом роботи школи Лебедєва було створення суперком’пютерів. З появою в цій лабораторії Глушкова визначилися додаткові напрями роботи. В 1957 році лабораторія стала називатися Обчислювальним Центром Академії наук СРСР.

З 1957 року під керівництвом В.М. Глушкова почалися роботи по створенню теорії автоматів та проектуванню обчислювальних машин, одним з головних результатів яких стало створення загальної теорії цифрових автоматів, що мала першорядне значення для синтезу кібернетичних систем та ЕОМ. «Якщо в перші роки становлення кібернетики її прапором був американський учений Н. Вінер, то в 60-70-і роки - роки розквіту кібернетики - її лідером став український вчений В.М. Глушков. Його книги "Теорія цифрових автоматів", "Теорія самовдосконалюваних систем", "Вступ в кібернетику" та ряд інших зіграли на новому етапі розвитку кібернетики величезну роль в справі затвердження нової науки» [17]. Теоретична та практична кібернетика зробила величезний крок вперед. Сучасні засади теорії проектування ЕОМ, зокрема розробка методики блочного синтезу, були закладені в статтях В. М. Глушкова, опублікованих в журналі «Кібернетика»  ще у 1965-66 рр. та у Віснику АН СРСР. В 1967 р. Глушковим були розроблені принципово нові підходи до створення систем обробки інформації, які кардинально змінили уявлення про теорію систем управління та теорію обчислювальних систем, підготували основу для нового етапу розвитку науки про інформацію. Ще на початку становлення обчислювальної техніки, В. М. Глушков ініціював дослідження з моделювання інтелектуальної діяльності. Він багато уваги приділяв розробці ідеї «мозкоподібних» структур ЕОМ, за якими йому вбачалися у майбутньому велетенські можливості.

Паралельно із цим почали проводитися розробки АСУ різних рівнів, створенням та впровадженням яких найбільше займалася якраз школа Глушкова.

В 1962 році Обчислювальний центр став Інститутом кібернетики АН СРСР і зосередив в собі головні досягнення теоретичної та практичної кібернетики того часу. Розроблені там електронно-обчислювальна машина «Промінь» та її нащадок – машина «МИР-1» на технології ступінчастого мікропрограмування на декілька років випередили дослідження світового лідера виробництва комп’ютерів компанії ІВМ.

Напрямок роботи по створенню АСУ, який і цікавить нас найбільше, сформувався приблизно в цей самий час, хоча ідея цих систем виникла набагато раніше. У 1958 році радянський кібернетик А.І.Китов запропонував створити автоматизовану систему управління подвійного призначення. «А.І. Китов був автором доповіді для ЦК КПРС, який містив розроблений ним перший в світі двухсотсторінковий проект (відомий серед фахівців як «Червона книга», в якому пропонувалося створення єдиної автоматизованої системи управління для збройних сил і для народного господарства країни на базі загальної мережі обчислювальних центрів» [20,5-6]. Тому наступним напрямом, який також виник не відразу, хоч і зароджувався давно, був напрям розробки теорії систем управління економічними об'єктами (підприємствами, галузями промисловості), а також автоматичних систем для управління різними технічними засобами. «Роботи з управління економікою розгорнулися починаючи з 1962 року зі створення ескізного проекту загальнодержавної мережі обчислювальних центрів, а по конкретних автоматизованих системах управління виробництвом (АСУ) - починаючи з 1963-1964 років» [17, 103].

Школа І.С. Брука та Б.І. Рамєєва спеціалізувалася на теоретичних дослідженнях в галузі проблем теорії, принципів побудування та застосування управляючих машин та створенні таких машин, першою обґрунтувала і здійснила ідею створення малих обчислювальних машин для використання в наукових лабораторіях та використання таких машин для економічних розрахунків взагалі.

В США дослідження та впровадження АСУ, за деякими свідченнями, почалися дещо раніше у 1961 році, хоча вони не набули там такого розвитку, як в СРСР, а перший проект мереж такого роду був створений лише в 1966 році. Головним чином, це можна пояснити тим, що теоретична кібернетика ще сильно відставала від практичної, яка існувала там майже виключно в формі інформатики та “computerscience”. Вцей час вся теоретична кібернетика була зосереджена в Біологічній комп’ютерній лабораторії Іллінойського університету (очолювана Хейнцем фон Ферстером, першовідкривачем закону гіперболічного росту населення землі). На перший план виходять роботи в такому розділі кібернетики, як дослідження операцій. Певним чином, на нашу думку, це й дозволило зрештою інформатиці й кібернетиці західного світу знайти деякі спільні точки в кінці 60-х років.

Першість в дослідженнях операцій по праву належить англійському вченому-кібернетику Стаффорду Біру (1926-2002), роботи якого ознаменували початок так званої «другої хвилі» кібернетики. С. Бір стверджував, що методи дослідження операцій та наукового управління організаціями можуть дати задовільний результат лише тоді, коли вони оперують всією необхідною аналітичною інформацією, цілісним описанням досліджуваної ситуації. Такого цілісного описання вдасться досягти тільки в тому випадку, коли буде створена модель цієї ситуації, побудована за допомогою кібернетичної логікита на основі точних наук (математики, фізики). С.Бір створив так звану «модель життєздатної системи», в якій він встановлює відповідність та співвідношення між менеджментом та організацією, з однієї сторони, та людським головним мозком та його функціями – з іншої. Він був переконаний, що будь-яку таку життєздатну систему характеризує здатність до керування та навчання, адаптації та розвитку. При  дотриманні цих принципів система являється «достойною виживання», є життєздатною [50]. Ці принципи він успішно використовував при створенні АСУ.

В СРСР в 1965-70 роки дослідження велися в окреслених вже напрямках. В 1967 році було зроблено прорив в створенні багатомашинних обчислювальних комплексів з продуктивністю близько 1 млрд. операцій в секунду, що було визначним світовим досягненням, розроблені та ефективно впроваджені перші АСУ, увага приділялася розробці програмного забезпечення цих систем, в т.ч., типових. Взагалі у 60-х роках для розвитку кібернетики, що знову почала об`єднуватися з інформатикою, був характерний якісний стрибок в розвитку, обумовлений, звісно, як теоретичними досягненнями, так і розвитком матеріально технічної бази кібернетики, електронно-обчислювальних машин. «Великі зрушення відбулися в організації використання ЦОМ. Якщо на початку вони застосовувалися для вирішення окремих задач, то з початку 1960-х років основний упор робиться на комплексну автоматизацію, на т. зв. системний підхід до використання ЦОМ. Суть цього підходу полягає в тому, що, по-перше, автоматизується не лише обробка інформації, але й її збір, введення та виведення в остаточній, формі, що не потребує ніякої додаткової обробки, по-друге, в пам‘яті машини постійно знаходиться цілий комплекс програм та необхідна для їх роботи інформація (в складних системах управління – інформаційна модель об‘єкта управління). Для організації послідовної роботи окремих програм, постачання їх необхідною информацією та для взаємодії з людьми, що працюють на спец. пультах, слугують спец. матем. забезпечення — т. н. операційна система» [13, 443].Самі комп`ютерні технології пройшли величезний шлях від лампових до мікроелектронних.

З 70-х років в світі зросло значення кібернетичних теорій в тих галузях, в яких вона раніше була задіяна менше, наприклад, біології та медицині. В СРСР кібернетика тут мала великий успіх; значну роль в становленні біологічної і медичної кібернетики в СРСР зіграли В.В. Ларін і М.М. Амосов. Проте, десь починаючи з др. пол 60-х – поч.70-х років, кібернетика, що недавно знову виглядала як цілісна наука, перестала існувати тепер вже повністю, як в СРСР, так і в усьому світі, знову розділившись на багато різних напрямків, більшою чи меншою мірою пов’язаних з кібернетичними теоріями. Якщо в СРСР ще залишався деякий інтерес до власне кібернетики, то на заході теоретична та практична кібернетика (що розумілася як інформатика та “computerscience”) зникла майже повністю. Серед західних вчених кібернетиком в звичайному розумінні цього слова (тобто вченим, що займається розробкою наукових основ організації суспільства) залишився лише Стаффорд Бір, в Радянському Союзі, головним чином, В.М.Глушков [62]. Можна сказати, що вони на той час були останніми вченими, хто розумів зв'язок між кібернетикою та електронно-обчислювальними машинами, розглядали останні як матеріально-технічну основу кібернетики й основ наукового управління.

Стаффорд Бір продовжував працювати в областях дослідження операцій, синергетики, розробляв теорію життєздатної системи. В 1972 році він видав книгу «Мозок фірми», в якій обґрунтовував необхідність та принципи системної інтеграції підприємств, направлених на оптимізацію управління. Системна інтеграція являє собою розробку комплексних рішень по автоматизації технологічних і бізнес-процесів підприємства. В 1979 році на світ з’явилася ще одна визначальна робота «Серце підприємства», у якій він суттєво розширив ідеї, виголошені в книзі «Мозок фірми». В рамках своєї моделі життєздатної системи (VSM), Бір теоретично розробив механізми подолання багатьох недоліків бюрократичної системи управління [58], неоднократно наголошував на необхідності впровадження наукових методів управління, розроблюваних кібернетикою. Останньою великою роботою Біра можна вважати роботу «Без обговорень: Винахід синергетики групи» (1994), де він обґрунтовував модель наукового управління, побудовану на ідеї багатогранних (поліедричних) систем для неієрархічного вирішення управлінських проблем.

В.М. Глушков до останніх днів свого життя займався розробкою ідей ОГАС (Загальнодержавної автоматизованої системи управління економікою), створенням та впровадженням типових та спеціалізованих АСУ, головним чином, АСУ технологічними процесами та для оборонної промисловості. Глушков розумів визначальне значення ОГАС для економіки СРСР. «Створення ОГАС давало унікальну можливість об'єднати інформаційну і телекомунікаційну структуру в країні в єдину систему, що дозволяла на новому науково-технічному рівні вирішувати питання економіки, освіти, охорони здоров'я, екології, зробити доступними для всіх інтегральні банки даних і знань з основних проблем науки і техніки, інтегруватися в міжнародну інформаційну систему» [37]. Принципи такої інтеграції в сучасних умовах мають глобальне значення. Глушковим була розроблена теорія систем управління розподіленими базами даних, що являється на сьогоднішній день теорією створення більшості систем такого роду.

М.І.Ведута вважається основоположником Наукової школи стратегічного планування. Головним колом його інтересів було створення економічних моделей (створення динамічної моделі міжгалузевого балансу, яка мала велике значення для розрахунку ролі ринку в визначенні пропорцій плану для планової економіки. В його працях (зокрема, «Соціально эффективная экономика», 1998) обґрунтовуються методи наукової організації управління економікою, стратегічного планування, автоматизації управління, принципи співвідношення планових та ринкових механізмів, основи системи національних обрахунків, а також математичний інструментарій для здійснення конкретних розрахунків траєкторії розвитку країни в довгостроковій перспективі. Принципи співвідношення плану та ринку також були детально дані ним в роботі «Економическая кибернетика» (1971). Його внесок в економічну кібернетику вважають неоціненним [4, 232], М.Кузнєцов вважав, що динамічна модель Ведути являє собою науковий механізм, що стоїть над ідеологією [35].Тому значення його робіт в умовах явної неефективності капіталістичної та бюрократичної систем є важливим.

Можна сказати, що доробки цих вчених були останнім великим внеском в розвиток кібернетики як науки про наукову організацію управління. Сучасна кібернетика не ставить собі сьогодні за завдання розвиток фундаментальних знань такого роду. Все більше вона зосереджена на розвитку своїх прикладних наук, певним чином тому, що результати цих досліджень мають джерело безпосередньої матеріальної вигоди. Сьогодні ті, хто йменують себе кібернетиками, являються спеціалістами в першу чергу в галузях системного аналізу, дослідження операцій, системотехніки, біотехнологій. «Дуже часто стали просте використання обчислювальних машин для вирішення звичайних наукових і технічних завдань представляти як застосування методів кібернетики» [48].

 

3. Історія самих інтегрованих автоматизованих систем управління

Перші ідеї про створення автоматизованих систем управління належать видатному радянському кібернетику А.І. Китову. Відяпін В.І. в статті «Рождённый быть первым», зазначає: «С. Герович (S. Gerovich), що працює в США науковим співробітником Інституту історії науки імені Ісаака Ньютона при Массачусетському технологічному інституті (MIT, Boston, USA), в своїй роботі «Internyet: whytheSovietUniondidnotbuildа nationwidecomputernetwork», виданою в США в 2008 році,  пише: «Перша пропозиція створити в СРСР загальнонаціональну комп'ютерну мережу багатоцільового призначення, в першу чергу для економічного управління в масштабі всієї країни, поступила безпосередньо зі Збройних сил СРСР від інженер-полковника Анатолія Івановича Китова» [36]. Таку пропозицію у вигляді офіційної письмової доповіді М.С.Хрущову та детально розробленого проекту було зроблено в 1959 році. На жаль, вище партійне керівництво не дало тоді хід цій розробці Китова й вона не була реалізована, але з цього почалася історія автоматизованих систем управління.

Наступним кроком в створенні АСУ можна вважати роботи В.М. Глушкова в цьому напрямі. В своїх спогадах він розповідав: «напрям, який було заявлено нами відразу, але ми не змогли у той час знайти об'єкти, людей – це управління економічними системами: підприємствами, галузями промисловості, і, нарешті, створення загальнодержавної автоматизованої системи і республіканської. Тут роботи розвернулися, починаючи з 1962 р. із створення ескізного проекту, а по конкретним системам управління підприємствами, АСУ, – починаючи з 1963-1964 рр.Тоді почали ми продумувати львівську систему, а розробляти її стали починаючи з 1965 р. Напрям, який ми вибрали, полягав в тому, щоб зробити не індивідуальну, а типову систему, скажімо, машинобудівних і приладобудівних підприємств» [1].

В ці ж роки починаються роботи по створенню перших АСУ в США [30, 226], проте їх масштаби та потужність поступалися радянським. На початку 60-х років в США вже була в цілому відома методологія та комп’ютерна програма автоматизованого управління на виробництві, проте вона вирішувала лише проблему своєчасного замовлення на комплектуючі та «зборку». Технологія отримала назву MRP (Material Requirements Planning). Взагалі в США, Англії, такі автоматизовані системи мали здебільшого вигляд комп’ютерних мереж для обміну інформацією, а не для здійснення управління [55].

В СРСР під керівництвом В.М. Глушкова та В.І. Скурихіна, а також А.О. Морозова у 1965 р. почалася розробка першої АСУ «Львів» для автоматизації процесу виробництва на Львівському телевізорному заводі «Електрон», яка в 1967 році була введена в експлуатацію. Як результат, «впровадження системи «Львів» призвело до значного зростання ефективності управління підприємством, виробн.-госп. діяльності в цілому, забезпечило додаткове збільшення випуску продукції на 7%, зниження рівня запасів на 20%, прискорення оборотності оборотних коштів на 10%, скорочення інженерно-технічного і адміністративно-управлінського персоналу. Економ. ефективність системи складає близько напівмільйона рублів економії в рік, термін окупності її — 1 рік» [13, 45]. Подібна до «Львова» АСУ – «Гальванік» була впроваджена на київському заводі «Арсенал». Ці системи не мали аналогів у світі. Основні принципи АСУ «Львів» далі були використані для створення типових та комплексних АСУ підприємств (скорочено - АСУП), зокрема з крупносерійним масовим характером виробництва.

Такою системою стала АСУ «Кунцево» для Московського радіотехнічного заводу, яка була розроблена та з успіхом введена протягом 1967-1970 років. «Цю АСУП вже відрізняла типізація проектних рішень, що дає величезні вигоди і переваги. АСУП «Кунцево» стала типовою системою для управління багатономенклатурними підприємствами машинобудівного профілю із змішаним характером виробництва: від одиничного до масового. В результаті такого революційного прориву в короткі терміни були створені високоефективні АСУП для декількох сотень найбільших промислових підприємств країни». Всі ці АСУП (близько 600) були створені на основі «Кунцево». Збираючи дані для створення ОГАС, Глушков, починаючи з 1963 року, відвідав близько 1000 підприємств різних галузей промисловості, й багато отриманої інформації було також використано і для створення такої типової системи, яка могла б гнучко змінюватися відповідно до особливостей кожного конкретного підприємства. «В цей же час Китов розробляє та впроваджує першу в країні систему для невиробничої сфери – АСУ «Здравоохранение», що заклала основу медичної кібернетики в країні» [46]. АСУ «Здравоохранение» також вважалася типовою.

В 1962 році керівництвом СРСР була поставлена задача створення Єдиної державної мережі обчислювальних центрів (ЄДМОЦ, російською мовою – ЕГСВЦ), ідею і перший проект якої, як вже було сказано, дав у 1959 році А.І.Китов. В 1964 році проект ЄДМОЦ, який розроблявся під керівництвом В.М.Глушкова, був висунутий на розгляд керівництва країни. «Ми розробили перший ескізний проект Державної мережі обчислювальних центрів, який включав в себе близько 100 центрів у великих промислових містах, центрах економічних районів (тоді 100, а тепер потрібно 200 приблизно). Ці центри з'єднуються широкосмуговими каналами і за ними розподіляються по території відповідно до конфігурації системи зв'язку всі інші центри, зайняті обробкою економічної інформації. Характерною була наявність розподіленого банку даних і можливості безадресного доступу з будь-якої точки цієї системи до будь-якої інформації після автоматичної перевірки повноважень особи, що запитує доступ» [1]. Як ми бачимо, система виглядала надзвичайно сучасно – в тому сенсі, що вона реально випереджала час. Сьогодні важко уявити собі будь-яку соціальну мережу в Інтернеті, для входу в яку не потрібно було б авторизовуватися; Глушков же запропонував зробити подібне ще 50 років тому. «Віктор Михайлович пропонував систему, яка могла б за допомогою мережі обчислювальних центрів управляти економікою всієї країни в реальному режимі часу на всіх рівнях, від керівництва країни до керівництва безпосередньо підприємством та його підрозділами. При цьому пропонувалося вдосконалення всієї системи управління, планування і прогнозування економіки» [20,6]. Це була, грубо кажучи, АСУ найвищого рівня. Така система дозволяла отримувати, обробляти і представляти для ухвалення управлінських рішень керівництву країни оперативні дані для ухвалення рішень по ефективному плануванню і управлінню. Паралельно з ЄДМОЦ планувалося створення єдиної автоматизованої системи зв’язку країни. Як вже стверджувалося, партійне керівництво СРСР не підтримало цей ескізний проект й взагалі саму ідею створення таких мереж, розцінивши їх як дуже витратні, натомість було проведено в 1965 році економічну реформу. Глушкову запропонували розробляти поки що АСУ не найвищого рівня, а починати з нижчих рівнів. Власне кажучи, так почалися розробки АСУ «Львів». Цю історію В.М.Глушков розповідав пізніше в своїх спогадах. Дещо пізніше почалися роботи по створенню ЄДМОЦ (Єдиної державної мережі обчислювальних центрів), проте вони відбувалися не за такою схемою, як пропонував Глушков (від єдиного центру мереживо розходиться по галузям та об’єктам промисловості), а навпаки (кожна галузь промисловості повинна вибудовувати цю ієрархію сама від нижчих рівнів до вищих, під керівництвом Міністерства, які потім мають об’єднатися в єдиному центрі в одну мережу). Глушков вбачав в такій новій схемі принципову помилковість, так як тоді об’єднання всіх мереж в одну ставало технічно проблематичним, проте роботи було почато. ЄДМОЦ почала створюватися за галузевим принципом.

Тим не менш, АСУ доводили свої переваги, й до 1970 року, як стверджує інженер і конструктор Ісаєв В.П., «в країні діяло близько 400-сот АСУП, а через п'ять років їх число досягло близько трьох тисяч (і це не враховуючи засекречених військових та оборонних автоматизованих систем управління)» [47].

Паралельно із цим в світі також проводилися роботи по створенню автоматизованих систем, зокрема, управлінням економікою. Визначне місце тут, безперечно, належало роботам Стаффорда Біра та його проекту «Кіберсін».

В 1971 році С. Бір отримав пропозицію від президента Чилі Сальвадора Альенде на створення в його країні єдиної автоматизованої системи управління економікою. Будучи представником прогресивних революційних сил, Альенде почав в країні політику масової націоналізації й взяв курс на побудову соціалізму. В листі він пояснював, що економіка країни знаходиться в становищі, «яке дозволяє реалізувати в загальнонаціональному масштабі науковий підхід до управління та організації, оскільки кібернетичне мислення стає необхідністю» [3, 291]. Бір прибув до Чилі й фактично роботи почалися з 12 листопада 1971 року.

До єдиної мережі (яка отримала назву «Кібернет») планувалося спочатку підключити декілька підприємств з деяких обраних галузей економіки, з перспективою подальшого росту системи. Вся мережа виходила з так званої ситуаційної кімнати – зали, схожої на кабінет засідань уряду, де були розташовані монітори та пристрої вводу інформації. Це дозволяло ухвалювати рішення колективно на основі актуальної поточної інформації й управляти обраними підприємствами в режимі реального часу. З іншого кінця мережу замикав комп’ютер, що знаходився на об’єкті промисловості або безпосередньо поряд із ним та в який вводилася інформація. Для створення єдиної інформаційної системи передбачалося написання спеціальної комп’ютерної програми «Кіберстрайд». Бір передбачав, що «комплект кібернетичних програм для наших комп'ютерів призначався для обробки інформаційних потоків на всіх рекурсивних рівнях: для видачі сигналів небезпеки в системах, для передчуття будь-яких змін (з тим, щоб заходи вживалися до того, як відбудуться неприємності) і для живлення «фільтру готовності» до дії систем» [3, 310]. Такепередбачення неприємностей забезпечувалося за допомогою алгедонічних датчиків. Вся система Кіберсін була поділена на 4 рівні компетентності (фірма, галузь, сектор економіки, держава). Суть роботи системи алгедонічного зв’язку полягала в тому, що якщо на певному рівні задача не розв’язувалася за певний проміжок часу, система сигналізувала про проблему на більш високий рівень і так, за потребою, до глобального (державного) рівня. «Тобто в кінцевому рахунку рішення приймала людина, але «Кіберсін» дозволяв здійснювати управління якісніше, надійніше і головне - швидше. За допомогою «Кіберсін» можна було відразу побачити, де потрібно підсилити, де послабити, звідки перекачати додаткові ресурси, хто в них найбільше потребує і т.п. Економіка могла перебудовуватися «на ходу», бути гнучкою, максимально задовольняти потреби, виходячи з наявних ресурсів» [82].

Система «Кіберсін» була запущена в дію 1 березня 1972 року й показала приголомшливі результати, особливо якщо брати до уваги складну політичну ситуацію в Чилі в ці роки. Провокації з боку контрреволюційних сил набирали дедалі більшого розмаху, звичним стали факти саботажу на підприємствах та в органах управління. В цих несприятливих умовах «Кіберсін» щоразу доводила свою ефективність, тонко реагуючи на будь-які зміни в економічній ситуації й оперативно надаючи інформацію. Характерним прикладом цього є робота системи в час, коли ЦРУ ініціювало забастовку власників приватних вантажних автомобілів, якими здійснювалися практично всі вантажні сполучення з гірськими районами Чилі. 80% власників не вийшли на роботу, а ті 20%, які працювали, перебували під постійним тиском провокаторів, проти них застосовували насилля, погрози, їм псували автомобілі й вантаж і т.п. «Кіберсин» дозволяв вчасно отримувати всю необхідну «гарячу» інформацію про стан вантажоперевезень й налагодити роботу водіїв, що залишилися на маршрутах, таким чином, що торгові сполучення провокаторам не вдалося блокувати повністю й країна пережила цей страйк, що продовжувався 26 діб.

На початок 1973 року в «Кіберсін» вже було включено 60 підприємств з різних галузей промисловості і на цьому його розвиток було практично завершено – після захоплення влади військовою хунтою під керівництвом генерала Піночета, в країні було встановлено диктаторський фашистський режим і «Кіберсін» було наказано знищити.

В цей час в СРСР продовжувалися роботи по автоматизації управління, створенню АСУ. Негативні зміни в економічній ситуації країни, які були викликані реформами 1965 року, почали даватися взнаки, через що ідеї Глушкова про створення ЄДМОЦ знову набули актуальності. З цього часу ця система почала називатися ЗДАС (Загальнодержавна автоматизована система управління економікою, російською - ОГАС). «Ідеологія ОГАС показала свою правоту и жизнеспособность и в том или ином виде реализовывалась в стране»[47].

Сьогодні дуже поширена думка, що ОГАС так і не була втілена  в життя, проте це твердження не є вірним. ОГАС втілювалася й функціонувала, проте, звісно, далеко не в такому обсязі, як планувалося спочатку. В.В. Глушкова, Е.П. Карпець, А.О. Морозов пишуть, що «в рамках «дев'ятки» оборонних і в ряді інших галузей економіки ідеї В.М. Глушкова впроваджувалися на галузевому рівні та на рівні окремих підприємств. Академік Глушков був науковим керівником найбільших проектів і напрямів в рамках впровадження ОГАС по всій країні і за кордоном».

КузнєцовВ.В., який керував однією з підсистем ОГАС для Держпостачання СРСР в 1970-х роках, стверджує, що «фактично ОГАС, яка базувалася на галузевих АСУ, управляючими процесами оптимального управління на підприємствах галузі, та територіальних АСУ Держпостачу СРСР, ЦСУ СРСР і АСУ Держпланом Союзних республік протягом 25 років продовжувала функціонувати і розвиватися. Її функціонування було припинено тільки у зв'язку з переходом від соціалістичних методів управління економікою до ринкових на початку 90-х років минулого століття».

Поряд із цим, почалися роботи по створенню автоматизованих систем для закладів оптової та роздрібної торгівлі, які були покликані на зменшення запасів товарів народного споживання, які накопичувалися на складах цих закладів зв’язку з їх перевиробництвом. Як згадує В.П. Шкурба, «задля вирішення цих проблем було прийняте рішення щодо послідовного створення трьох класів автоматизованих систем управління. Перший клас - автоматизовані системи управління підприємствами роздрібної торгівлі, другий - автоматизовані системи управління підприємствами оптової торгівлі, третій - автоматизовані системи управління промисловими підприємствами. Створення двох перших класів систем було доручено В.В. Морозу. Автоматизовані системи управління підприємствами роздрібної торгівлі, в першу чергу, повинні охоплювати комплекси завдань складського обліку, товарообігу та кредитної торгівлі» [95]. З цією метою було створено АСУ «Гермес-1», розроблену спеціально для київського ЦУМу. «Гермес-1» дала можливість знизити менше ніж за рік наднормативний складський запас цього магазину більш як на 250 тис. карбованців, самі ж витрати на систему реально окупились за рік.

Відмічається, що у другій половині 70-х років в СРСР почався якісно новий етап в розвитку автоматизованих систем управління. На перший план виходить створення комплексних АСУ, «в яких органічно зливаються в єдине ціле питання автоматизованого проектування, автоматизованого управління технологією, автоматизація випробувань готової продукції та автоматизація організаційного управління» [33]. Такі комплексні АСУ були розроблені та впроваджені зокрема на Ульяновському авіаційному заводі під керівництвом В. І. Скурихіна, А. О. Морозова.

Комплексні АСУ створювалися й впроваджувалися в крупних містах Союзу, науково-дослідними інститутами в Мінську, Казані, Пермі. Досвід впровадження АСУ на Мінському тракторному заводі отримав широке висвітлення у засобах масової інформації.

Проте починаючи з кінця 70-х – початку 80-х років, розробка та введення АСУ на підприємствах здійснювалася проблематично. «Автоматизація підприємства велася за трьома окремими та незалежними один від одного напрямками: системи автоматизації управлінської та фінансово-господарської діяльності (АСУП), системи автоматизованого проектування (САПР) і системи автоматизації технологічних і виробничих процесів (АСУ ТП). Дані системи проектувалися і створювалися виходячи з потреб різних підрозділів підприємств, вони не підпорядковувалися єдиним цілям та завданням, були погано пов'язані фізично і інформаційно, кожна система будувалася за своїми внутрішніми законами. Великим недоліком було ще й те, що системи базувалися на різних апаратних, програмних і інформаційних стандартах» [37,  6]. Відбувалося те, про що попереджав В.М. Глушков: потрібно не об’єднувати різні АСУ в одну все державну систему, а будувати самі ці АСУ на місцях. До початку 90-х років роботи по створенню та впровадженню їх на підприємствах майже повсюдно було згорнуто – настільки, що автори сучасного посібника з інформаційних технологій під редакцією Філімонова В.А. навіть оголосили цей напрям «незаслужено забутим» [2, 14].

В той же час, інші фахівці стверджують прямо протилежне, а саме, що АСУ існують і розвиваються сьогодні, просто вони отримали іншу назву. «В даний час замість поняття АСУП використовується більш точне поняття - корпоративні інформаційні системи (КІС). Під ними розуміють системи, в яких функціонально об'єднуються системи для вирішення завдань автоматизації обліку та управління виробництвом, фінансами, постачанням та збутом, кадрами та інформаційними ресурсами. Технічну базу сучасних КІС, що використовують переважно розподілену архітектуру клієнт-сервер, складають сервери і робочі місця користувачів, об'єднані локальними мережами» [26, 6].

Можна зробити висновок, що розвиток та сама поява автоматизованих систем управління, є умовою та вимогою науково-технічного прогресу. Особливого значення тут набуває необхідність у створенні загальнодержавних автоматизованих систем управління економікою, певний світовий досвід чого вже існує. Простежуючи цю необхідність як історичну, яка виникає з самого розвитку товарно-грошових відносин, стає зрозумілим, що поява таких загальнодержавних систем сумісна з майбутнім життям всього людства. Проте так само є зрозумілим, що самі товарно-грошові відносини є найбільшою перешкодою на шляху створення цих систем.

Спробуємо розібратися, що насправді відбувається сьогодні в сфері створення та впровадження автоматизованих систем управління.

 

4. Системиe-Government та e-Voting

Якщо зосередитися на розгляді систем, призначених для роботи в сфері державного управління (адже зрозуміло, що в своїй найвищій точці розвитку АСУ можуть існувати лише в якості загальнодержавних), то, певне, найбільш схожими в цьому відношенні будуть системи, які в усьому світі отримали назву «електронний уряд». Створення електронних урядів є дійсно глобальним процесом, його часто подають в контексті розвитку так званого «інформаційного суспільства», «електронної демократії», й нині побудовою «електронних урядів» займаються майже всі держави. Щороку складаються світові рейтинги, в яких відображається ступінь розробки «електронного урядування» в різних країнах на основі загальноприйнятих показників, за його впровадженням слідкують спеціальні комісії. Російський фахівець в цій галузі Євген Єрофеєв говорить, що «максимально коротко «електронний уряд» можна охарактеризувати як «автоматизацію процесу надання державних послуг» [44]. Таке визначення повертає нас до класичного розуміння АСУ але, звичайно, з тією поправкою, що воно не передбачало використання АСУ для надання державних послуг.

В спрощеному розумінні, електронний уряд - спосіб надання інформації і сформованого набору державних послуг громадянам, бізнесу, іншим гілкам державної влади і державним чиновникам, при якому особиста взаємодія між державою і заявником мінімізована і максимально використовуються інформаційні технології [96]. В основному, доступ здійснюється в мережі Інтернет. Крупні українські фахівці в цій галузі Н.К. Дніпренко та В.В. Вишневський, «спробували проаналізувати всі можливі наукові джерела, в тому числі іноземні, щодо визначення цього терміну» й пропонують таке визначення поняття «електронне урядування». «Під електронним урядуванням ми будемо розуміти процес здійснення управління, використовуючи інформаційні технології для забезпечення ефективного якісного менеджменту (координації, моніторингу та контролю, інших складових управлінського процесу, в тому числі, широкого спектру можливостей зворотного зв’язку із громадянами та їх об’єднаннями)… Основний акцент зроблено на використання сучасних інформаційних технологій та надання органами державної влади інформаційних та комунікаційних послуг» [10, 99]. При цьому, потрібно зауважити, що електронне урядування не є доповненням чи аналогом традиційного урядування, а визначає новий спосіб взаємодії між його суб’єктами та об’єктами. Головним для електронного уряду є створення єдиної інформаційної системи, яка охоплюватиме всю країну й об’єднуватиме її в єдину функціональну мережу. Для цього передбачається створення спочатку єдиної інформаційної внутрішньої урядової мережі, яка буде об’єднувати всі органи державної влади вертикально та горизонтально, єдиної урядової бази даних, де акумулюється вся управлінська інформація, формування єдиного урядового порталу, підключеного до урядової бази даних, на якому, власне, й будуть надаватися всі послуги. Далі визнають за потрібне створення єдиного державного електронного ринку для проведення тендерів та державних замовлень [80].

Євген Єрофеєв стверджує, що «електронний уряд» на практиці розуміє під собою використання інформаційних технологій, зокрема Інтернету, як найбільш доступного засобу електронної взаємодії, для того щоб доводити урядову інформацію і доносити її до державних структур та органів. В першу чергу, тут йдеться про автоматизацію діловодства, перехід на безпаперове діловодство, зменшення до мінімальної ролі суб’єктивних факторів при вирішенні багатьох питань, «забезпечення громадянам взаємодії з державою і доступу до державних послуг 24 години на добу, сім днів в тиждень, незалежно від географічного розташування і пори року», швидке реагування на зміну стану справ у державі. Як ми бачимо, все вищесказане перекликається з ідеями В.М. Глушкова, проте, лише в дуже вузьких аспектах, тому що «взаємодія громадян з державою» було не головним у його ідеях, а лише початком.

Функціонально діяльність «електронного уряду» можнарозділити на три складові: «держава для держави» (надання державним органом послуг для інших адміністративних органів), «держава для громадян» (надання державних послуг для населення), «держава для бізнесу» (надання державних послуг для господарюючих суб'єктів). Загальноприйнятими є абревіатури цих складових - G2G (government to government); G2C (government to citizens); G2B (government to business) [84]. Концепція e-governmentпередбачає трансформацію всього комплексу відносин державного управління з суспільством.

При цьому, етапи створення «електронного уряду» спрощено можна також поділити на 3 частини, які являють собою сукупну технологію створення таких систем взагалі в усьому світі. На першому етапі – початковому – необхідною є наявність Інтернет-сторінок державних органів. Другий етап називають інтерактивним, він передбачає появу можливості спілкування між громадянином та державним органом через спеціальні форми повідомлень, розміщені на порталі. Третій етап – транзакційний, на якому відбувається безпосередній обмін всією необхідною інформацією між громадянином та державою, надання всього спектру державних послуг і т.д. [40].

Нині провідні країни світу, в цілому, перейшли на третій етап. Звісно, це означає лише початок робіт на цьому рівні, а не максимальне можливе використання таких систем. Вважається, що найбільш повно та ефективно система електронного урядування впроваджена й використовується в Сінгапурі та Естонії (інформація за липень 2010 року) [80], а також США. Крім цього, створенням електронного уряду активно займаються Канада, Корея, Японія, Австралія, Фінляндія, Швеція – найрозвиненіші країни світу. Україна наразі знаходиться на першому етапі й посідає 26 місце у рейтингу готовності електронного уряду в країнах світу.

Як повідомляє в своїй доповіді Гуітрі І.С., в Сінгапурі «електронне урядування» так розвинуте не випадково. Уряд Сінгапуру добре розуміє, що в довгостроковій перспективі країна не здатна буде конкурувати з крупнішими країнами, які мають в своєму розпорядженні більше ресурсів, тому вони роблять акцент на створенні наукоємної економіки. «Значна кількість урядових послуг в Сінгапурі сьогодні доступна через системи онлайн-доступу... Урядом заохочується доступ громадян до послуг електронного уряду з домашніх або робочих комп'ютерів в будь-який зручний для громадян час. Однією з головних програм електронного уряду є «Електронний громадянин» (e-Citizen), яка надає пакет інтегрованих послуг, що раніше надавалися різними урядовими відомствами».[79]Далі Гуітрі І.С. говорить про те, що основним пріоритетом Сінгапуру є інтеграція розрізнених урядових систем в єдиний портал надання урядових послуг. Ті послуги, що раніше надавалися різними службами, міністерствами, відомствами на різних Інтернет-ресурсах, тепер надаються в рамках інтегрованого єдиного ресурсу. В 2009 році президент Російської Федерації Д.Медвєдєв під час візиту до Сінгапуру відзначив, що за 30 років уряду цієї країни вдалося перевести в електронний вигляд майже 1600 державних послуг.Роботи по створенню електронного уряду велися в Сінгапурі, починаючи з 1980 р., в 2003-2006 було завершено формування єдиного порталу урядових послуг  [83].

Уряд Естонії в рамках реалізації концепції «електронного уряду» створив і ввів в дію в червні 2001 року інтернет-портал «Сьогодні вирішую я» (Tana otsustan mina), за допомогою якого будь-який житель республіки може взяти участь в управлінні державою - висловити свою думку стосовно того, що відбувається в країні, запропонувати поправки до законопроектів і т.д. До 2001 року було створено єдину комп'ютерну базу даних і інтернет-портал, що забезпечують ефективну взаємодію між державними установами і громадянами Естонії [98]. На 2010 рік Естонія належить до країн з найбільш розвиненим електронним урядом в Європі, але її стрімко наздоганяють інші країни [45].В Естонії майже 90% відсотків всіх електронних сервісів спрямовано на підтримку бізнесу (наприклад, нове підприємство можна зареєструвати у режимі реального часу всього лише за 18 хвилин), велику увагу приділено розробці єдиної державної системи електронної ідентифікації користувачів (що існує в межах країни в якості повноцінної заміни паспорта громадянина), безпеки інформації (розроблені електронні системи доступу до інформації різних рівнів секретності – для фізичних, юридичних осіб, підприємців, чиновників) [64]. Звісно, все це розробляється в рамках єдиного порталу електронного уряду Естонії.

Необхідно зауважити, що в Європі при Європейському союзі існує спеціальна комісія з «електронного урядування» - eEurope. Вона була утворена в 1999 році з метою «інформатизації об’єднаної Європи», підключення установ в єдину мережу (Інтернет), забезпечення доступу громадян до мережі і т.п., поставлення державних послуг на електронну основу.

В США, де ідеї про необхідність розробки e-governmentвперше прозвучали на державному рівні в 1998 р., мали наслідком відкриття порталу firstgov.gov(нині – usa.gov) у вересні 2000 року, й до вересня 2001 року він об’єднував вже 47 мільйонів веб-сторінок державних адміністрацій та установ різних рівнів, центральних та місцевих [97]. Проте на той час це був просто інформаційний портал [15, 41]. Цьому порталу передував веб-сайт Президента США, створений в 1993 році. Нині ця система охоплює майже 80% всіх установ.

Набагато потужніше працює «електронний уряд» в Канаді, реалізований через портал canada.gc.ca. Його потужність наближається до потужності Сінгапуру. В Ірландії за аналогічними принципами (надання державних послуг, інформації та ін. через Інтернет) працює портал RevenuOn-Line, В Польщі - KSIZUS, у Нідерландах - Kadaster-on-line.

 В Російській Федерації процес створення єдиних інформаційних систем в державному масштабі отримав назву федеральної цільової програми «Електронна Росія». Програма розрахована на 2002-2010 роки й передбачає стандартний план дій – створення єдиних порталів та систем доступу, але велике місце відводиться створенню систем моніторингу фінансово-економічної діяльності державного сектору економіки, створенню уніфікованих інформаційних систем для об’єктів військової промисловості [59]. Для цього, окрім всього іншого, в вищих урядових установах утворюються ситуаційні центри, що працюють за принципами моделей Стаффорда Біра.

Станом на 2010 рік, тобто на час завершення дії програми, відмічають, що вона вже майже завершена й роботи мають скінчитися до 10 грудня 2010 року. Проте багато критиків відмічають, що практично ця програма не є виконаною й державні послуги не інформатизовані належним чином. Досі не працює офіційний сайт програми e-rus.ru. Тим не менш, на ядровому сайті програми gosuslugi.ruвже можна, зареєструвавшись шляхом вводу номеру індивідуальної страховки та спеціального паролю, отримати основну інформацію та онлайн-послуги, що раніше були доступними лише на місцях. З 2011 року в Росії стартує інша програма - «Інформаційне суспільство», метою якої є розвиток Інтернет-технологій в країні та створення технопарків. Вона розрахована на 2011-2020 роки.

Україна вступила в цей процес фактично в 2002 році, коли було введено в дію центральну частину єдиного веб-порталу Кабінету Міністрів. На початку квітня 2003 року вже було в цілому розроблено програму «Електронна Україна», розраховану на 2003-2010 роки [53].

Тим не менш, конкретні дії по цій програмі не ведуться. 25 жовтня 2010 року в інституті стратегічних досліджень було проведено круглий стіл по проблемах створення державних інформаційно-аналітичних систем в межах загальних процесів інформатизації в Україні «Держава ХХІ століття: ОГАС проти бюрократії)», в роботі якого ми прийняли участь. Семенченко А.І., перший заступник голови державного комітету інформатизації України, повідомив, що незважаючи на вищезгаданий документ, єдиної державної стратегії з розвитку інформаційного суспільства в нашій країні досі немає, й на інформатизацію не виділяються достатнім обсягом ресурси: інтелектуальні, матеріально-технічні, управлінські. Наприклад, з необхідних щорічних 1,5 мільярдів, на інформатизацію з бюджету реально виділяється лише 20 мільйонів.

Як ми бачимо, так чи інакше, але створення єдиних інформаційних державних систем не лише не зупинилося в 80-х роках в СРСР, а й стало загальновизнаною потребою часу. Щоправда, наразі питання про управління економічними процесами в них не підіймається, головним є забезпечення процесу обігу інформації просто на якісно новому – безпаперовому – рівні. Всі ці процеси також були передбачені в книгах та статтях Глушкова, наприклад, «Основы безбумажной информатики». Це є загальносвітова об’єктивна тенденція, вимога суспільного розвитку на даному етапі.

Варто звернути увагу також на системи для забезпечення виборчого процесу, що більш відомі під назвою «електронні вибори» (e-Voting). Для таких систем також, як і для «електронного уряду», характерне те, що вони працюють в масштабах держави. До того ж, ці дві системи обумовлюють одна одну.

При електронних виборах замість звичайних паперових бюлетенів використовують спеціальні електронні пристрої для голосування. Ними можуть бути не лише точки доступу в виборчих округах, але й Інтернет-сайти та навіть sms. Ясна річ, що системи для забезпечення електронних виборів застосовуються не лише для політичних виборів до органів влади. В загальному розумінні це просто такі системи, де автоматизована процедура голосування. Ми обмежимося розглядом лише таких систем, що застосовуються до політичних виборів.

Системи електронного голосування застосовуються на виборах з 1960-х років, з тих пір, як почали масово застосовуватися перфокарти. Наступними етапами розвитку було голосування шляхом запису голосу та за допомогою скануючих пристроїв. Ці системи були надто маленькими та слабкими й не претендували на державний масштаб.

В сучасному розумінні електронне голосування в сучасному розумінні (мається на увазі, з використанням Інтернет) з’явилося в Естонії в 90-х роках, його безпосередня реалізація відбулася на виборах 2005 року [101]. В режимі онлайн проголосувало майже 5% виборців. «Щоб проголосувати через інтернет, громадянин повинен був використовувати свою особисту ідентифікаційну смарт-карту, якими вже обзавелися більше 1 млн. з 1,3 млн. повнолітніх жителів Естонії. Щоб сформувати цифровий підпис з свого ПК, необхідний також спеціальний карт-ридер, який в естонських магазинах продається по $8. Багато громадян вже давно купили такий пристрій, тому що він дає доступ не тільки до системи голосування, але й до багатьох інших сервісів на центральному державному порталі» [54]. Сьогодні ідентифікаційні старт-карти мають майже всі громадяни Естонії. У 2009 році пройшли місцеві муніципальні вибори, 104 тис. людей проголосували через Інтернет. Це означає, що близько 9,5 % громадян Естонії, що мають право голосувати, віддали свій голос через Інтернет [119]. Досі це є найкрупнішим Інтернет-голосуванням.

Досвід в проведенні Інтернет-голосування також мають Великобританія та США. В США в 2005 році використовувалася система онлайн-обробки голосів, розроблена компаніями MicrosoftтaElection.com, що являла собою 42 сервери в різних штатах й яка здійснила за перші 15 годин підрахунок 200 мільйонів голосів. В червні 2010 року в США почалися розробки нової системи електронного голосування з відкритим кодом, що забезпечить громадян можливістю переконатися в прозорості виборчого процесу.

Дуже розвинутим електронне голосування вважають в Індії, Бразилії, Венесуелі. В Індії перші пілотні програми електронного голосування були розроблені ще в 1982 році. З 2003 року муніципальні вибори і вибори рівня штатів використовують системи електронного голосування на виборчих ділянках. Бразилія здійснює електронне голосування прямо на виборчих ділянках. Пілотні програми застосовувалися тут з 1996 року, а у 2000 році вибори всіх рівнів повністю були переведені на електронне голосування. Станом на 2007 рік в Бразилії використовувалося більше 400 тисяч автоматів американської компанії Diebold, сама система має назву Premier Election Systems.

У Венесуелі використовуються одночасно автоматичні системи й бюлетені, причому останні необхідні для аудиту підрахунку голосів.

В Австралії практикують електронне голосування з виділеними виборчими пунктами. Така схема діє там з 2001 року. В Бельгії поширене електронне голосування на виборчих ділянках, для чого використовують автомати з ідентифікацією виборців по магнітних картках. Наразі дві третини виборців голосують електронним способом. Це є найбільшим результатом в світі.

У Канаді на муніципальних виборах використовують системи електронного голосування з середини 1990-х років. Те ж саме у Німеччині та Італії (але Італія використовує такі системи лише з 2006 року). Нідерланди забезпечують електронне голосування на виборчих ділянках на виборах всіх рівнів. У Франції голосування через Інтернет можливе навіть для французьких громадян, що живуть за кордоном [88, 101].

По результатам семінару ОБСЄ «Стан та перспективи застосування електронного голосування в державах-учасниках ОБСЄ», що проходив у Відні 16-17 вересня 2010 року, з 56 країн цієї організації 26 вже використовують при голосуванні електронні засоби. Інші 30 держав-учасників ОБСЄ, швидше за все, вже в найближчому майбутньому зможуть використовувати електронну форму голосування, а також створювати електронні списки виборців. У Казахстані, який також є членом ОБСЄ, існує автоматизована інформаційна система (AYS) «Сайлау» («Вибори»), яка вважається дуже прогресивною [93].

Але загалом першою впровадженою інтегрованою (не Інтернет) системою для проведення електронного голосування прийнято вважати Державну автоматизовану систему «Вибори» в Російській Федерації.

Рішення про створення такої системи було прийняте в 1994 році, й перша робоча система почала функціонувати вже на виборах в грудні 1995 року, в 2003 році вона була значно розширена та допрацьована. У законі про ДАС «Вибори» вона  визначена як «автоматизована інформаційна система, що реалізовує інформаційні процеси при підготовці і проведенні виборів і референдуму» [39]. Чубукова С.Г. пише, що «в основу побудови ДАС «Вибори» закладений модульний принцип у вигляді регіональних фрагментів системи, який дозволяє автономно використовувати фрагменти мережі в прив'язці до обмеженої території при проведенні виборів і референдуму в суб'єкті Російської Федерації. При проведенні виборчих кампаній, кампаній референдуму дані протоколів виборчих комісій вводяться в бази даних комп'ютерів, обробляються шляхом формування зведених таблиць за наслідками голосування і передаються по каналах електронного зв'язку в Центральну виборчу комісію РФ» [22, 132]. Цей принцип роботи такий самий, як і принцип роботи ЄДМОЦ, про яку ми вже згадували вище.

В 2008 році було прийнято концепцію розвитку ДАС «Вибори» на 2008-2012 рік, в ході якої планується суттєво розширити її охват та оновити матеріально-технічну базу, програмне забезпечення. Наразі до системи «Вибори» підключено 23 регіони з 86 [21].

Використання ДАС «Вибори» з перших днів показало чудові результати. «В 1995 році 22 грудня на екрані колективного користування регулярно відображався хід голосування по всіх районах і містах Нижегородської області, перші підсумки голосування поступили у виборчу комісію області вже до 4 годин ранку 23 грудня, і повністю підсумки виборів відділів місцевого самоврядування і депутатів місцевого самоврядування і міських дум були одержані до 10 годин 23 грудня. По Державній автоматизованій системі Російської Федерації «Вибори» поступили також дані по виборах депутатів селищних і сільських рад». Про це пише заступник головного конструктора цієї системи, доктор технічних наук, професор І.Б.Петяшин [60].

На згадуваному вище круглому столі в Інституті стратегічних досліджень обговорювалася також проблема електронного підрахунку голосів у ЦВК на виборах, де наголошувалося, що створення такої системи навряд чи можливо в найближчі десять років. Те ж саме стосується й електронного уряду.

Таку ж думку висловив заступник відділу Центральної виборчої комісії (ЦВК) Андрій Магера в інтерв'ю радіо «Свобода» від 18 жовтня 2010 року [91], хоча на законодавчому рівні Прем’єр-міністр України Микола Азаров вже планує провести всі необхідні корективи [32]. З іншої сторони, досвід у створенні подібних технологій є чималий, адже нині процес голосування в Верховній Раді України повністю автоматизований системою голосування «Рада», що була розроблена в Інституті проблем математичних машин і систем АН України. Й питання, чому він не знаходить належного розвитку є життєво важливим, адже без створення таких систем Україна ніколи не зможе увійти в інформаційний простір Європи, курс на який вже давно було взято – попри всі намагання.

 

5. Реєстри, бази даних та прогнозні системи

Перейдемо тепер до систем, які також мають загальнодержавне значення, проте масштаб яких менший або які слугують для підтримання лише певних окремих секторів державного управління. Це ті електронні інформаційні системи, мережі, що функціонують, наприклад, в межах податкування, судочинства тощо.

Головним чином, на сьогоднішній день такі системи існують у вигляді державних електронних реєстрів та баз різноманітного роду. З огляду на це, вони не являються автоматизованими системами управління в прямому сенсі, а лише організовують вже наявну систему - бюрократичну. Тим не менш, необхідно вказати на такі реєстри, адже їх розвиток сьогодні можливий лише з перспективою об’єднання, приєднання до загальнодержавних інформаційних систем.

Певне, найголовнішими та найкрупнішими такими реєстрами є реєстри платників податків. Податки – це головне джерело доходів будь-якої держави, тому кожна країна обов’язково має такий реєстр. Проте, в різних країнах такі реєстри розвинуті по-різному. Наприклад, в США їх має кожний штат окремо, й всі такі окремі реєстри об’єднані в єдиний. Ядром такого обєднання, природно, є електронний уряд та урядовий Інтернет-портал, про який мова йшла раніше. Електронна податкова звітність та єдиний реєстр платників податків є взаємопов’язаними та взаємнообумовлючими. Аналогічний досвід щодо застосування подання податкової звітності в електронному вигляді застосовується в Росії, Казахстані, Голландії, США, Естонії, Італії, Іспанії, Франції, Німеччині, Швеції, Греції, Словенії, Індії, Англії та інших країнах [61], де електронні реєстри податківців є найпотужнішими в світі. Вони є певним чином автоматизовані в плані пошуку та вводу необхідних даних, проте не несуть на собі навантаження безпосередньо інструменту управління.

В основному, такі системи існують на єдиному програмному забезпеченні й тому є автоматизованими й являють собою єдину державну базу даних. В Україні така база даних називається Єдиним автоматизованим банком даних про платників податків. Він формується з районних рівнів Єдиного банку даних юридичних осіб державних податкових інспекцій в районах, містах і районах у містах, а також міжрайонними та об'єднаними інспекціями і ведеться Державною податковою адміністрацією України [74]. В свою чергу, він складається з деяких окремих реєстрів, наприклад, платників ПДВ, нерезидентів, великих та малих платників тощо.

Не меншими та значимими є реєстри юридичних осіб. В ньому містяться дані про всіх юридичної осіб, зареєстрованих на території країни, а також дані про внесення змін в установчі документи юридичних осіб, їх перереєстрації або ліквідації. На сьогоднішній день в країнах світу з цим реєстром має узгоджуватися кожна юридична особа для здійснення будь-яких юридично значущих дій (реєстрація права власності, отримання нотаріально завіреної довіреності, іноді при відкритті рахунку в банку, отримання нових кодів статистики при зміні видів діяльності організації). Інколи такі бази даних називають просто реєстрами компаній. Доступ до даних загалом є вільним (майже повсюди – зі спеціального урядового сайту), проте редагувати їх самостійно неможливо. В США отримати доступ до єдиної системи важче, натомість є доступ по штатам. В Польщі та Угорщині доступ до бази даних здійснюється на платній основі. Майже на всіх з них передбачений англомовний інтерфейс [85]. В Україні таким реєстром є Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України (ЄДРПОУ), створення якого було ініційоване в 1993 році органами державної статистики. Проте порталу, через який громадяни України могли б здійснювати хоча б пошук підприємства по його номеру в базі ЄДРПОУ, вже не кажучи про можливість дізнатися самий код за іншими реквізитами, наразі немає.

Майже повсюдно в країнах світу існують державні реєстри судових рішень. В них реєструються дані про судові рішення, їх вид, дату, номер судового рішення, номер справи, форми судочинства, прізвище судді. Можна навіть здійснювати пошук за фрагментом тексту судового рішення. Всі ці функції доступні на Інтернет-порталі Єдиного державного реєстру судових рішень України. Особливо потужним та відкритим є такий реєстр в США.

Ясна річ, що не можливо не згадати тут про державні реєстри виборців, що грають чи не найголовнішу роль в країнах, де застосовуються системи електронного голосування. Загалом, такі реєстри є синхронізованими з системами електронного голосування, але не завжди. На Україні є сайт державного реєстру виборців, проте він існує лише як інформаційне джерело, з якого кожен бажаючий може завантажити собі та роздрукувати форми бланків про внесення змін до реєстру виборців й доставити або надіслати його до вповноважених органів по збору такої інформації. Іншими словами, внесенням необхідних даних займаються державні представники, причому, що дані вносяться виключно з друкованих паперових носіїв, через що дані такого реєстру не є актуальними [49], а часто не відповідають дійсності. Лише за 2010 рік Центральний виборчий комітет України видалив 898 тис. зайвих записів у базі [94]. В США, наприклад, веденням таких баз даних займаються кожна партія окремо, Республіканська та Демократична. В період з 2006 по 2008 роки Демократична Партія США замовила компанії VANрозробку Інтернет-сайту зі списком виборців, основаному на своїх даних по 50 штатів, та зробила їх частково доступними. Про це повідомляється на сторінці державного департаменту США america.govвід 5 березня 2009 року [89].

В Бельгії, де, як ми вже з’ясували, система електронних виборів надзвичайно розвинута, передбачається сплата штрафу громадянином за неявку на вибори. За рахунок цього, очевидно, здійснюється також постійний контроль за підтриманням списку виборців актуальним. До того ж, з 2006 року у виборчому процесі можуть приймати участь негромадяни.

Вже звичним є факт наявності бази даних спецслужб та поліції в різних країнах світу. Деякі з них, наприклад, Інтерполу, навіть доступні в Інтернеті – звичайно ж, не всі і лише по спеціальним темам, й, до того ж, лише для авторизованих користувачів [109]. Реєстр правопорушень та правопорушників Інтерполу є одним з найпотужніших в світі.

Окремо потрібно згадати також про реєстри лікувальних препаратів, який в усьому світі ведеться лише в електронному вигляді. На Україні рішення про таке ведення було висунуте 6 серпня 2010 року. Також важливим є існування реєстрів медичних закладів, хворих, медичного устаткування.

Проте, як ми вже зазначали, всі ці реєстри (а також багато інших, які тут не згадані, наприклад, реєстри морських та річкових суден) не є системами управління. Їхнє значення для державного управління є дуже вагомим, проте повністю їх можна буде використати лише тоді, коли вони всі будуть об’єднані в єдину мережу і використовуватимуться як інструмент електронного управління.

Більш прогресивними в цьому плані являються так звані ГРІД-технології, які дозволяють не лише зберігати інформацію подібно до реєстрів, а й обробляти її, аналізувати, впорядковувати та будувати на основі їх моделі. Структура ГРІД подібна до структури мереж, проте здійснюється за дещо іншим принципом – кластерним. Це мережа обчислювальних ресурсів, яка функціонує на власному єдиному програмному забезпеченні та використовує швидкісні канали зв’язку. Головним чином, зараз в світі технології ГРІД використовують для надскладних обрахунків, наприклад при здійсненні експериментів на андронному колайдері. Проте область застосування ГРІД не обмежується фізикою й, по суті, ця технологія може бути застосована для будь-яких задач, що потребують розподіленого рішення: економічних, медичних, екологічних і т.п. Так, в Японії почалося утворення азіатського ГРІД під назвою MedicalGrid, в Європі розпочато проет Health-e-Childдля створення єдиної високошвидкісної мережі європейської педіатрії. Сфера застосування ГРІД розширюється з кожним роком. На Україні перший ГРІД-кластер було створено в 2002 році фізиками Харківського фізико-технічного інституту, з 2004 року ГРІД в нашій країні розвивається під керівництвом спеціалістів Інституту теоретичної фізики ім. Боголюбова в рамках пріоритетної програми «Академічний ГРІД» і вже об’єднує в собі кластери в 20-ти наукових організаціях НАН України та МОН України [8, 162-163]. Незважаючи на те, що роботи в цій галузі ведуться вже майже 9 років, Україна ще сильно відстає від європейських та світових рівнів, тому розвиток ГРІД є нагальною задачею. На перший погляд здається, що ГРІД не мають нічого спільного з системами управління, проте існує дуже великий досвід використання ГРІД саме в управлінні. ГРІД дозволяє виконувати будь-які задачі, але, в першу чергу, надскладні – наприклад, такі, як збір та обробку інформації про державну економіку в цілому.

У вирішенні сучасних проблем державного управління великого значення також набули різноманітні прогнозні системи. Сфера їх застосування в основному зводиться до передбачення окремих економічних показників або економічної ситуації в окремому регіоні чи державі взагалі. Використовуються вони також і для приватного бізнесу. Загалом, в кожній країні ведуться роботи по створенню таких систем; неважливо, займається цим держава чи приватний інтерес. Часто такі системи розробляються й використовується для індивідуального використання. Зупинимося лише на деяких з них.

В США популярною є система, яка розробляється компанією Elwaveта розрахована, в основному, на трейдерів. Вона має вигляд програмного забезпечення, яке можна встановити на свій комп’ютер. Програма прогнозує тренди й візуалізує прогноз у вигляді графіку. Вартість програми становить приблизно $465 [106]. Такі програми на сьогоднішній день є дуже популярними у користувачів, головним чином, дрібних підприємців. Тому існує багато компаній, що розробляють такі програми. Такими програмами також є CashflowiFuel.В Росії такою програмою можна вважати, наприклад, «ФинЭкАнализ». Це, скажімо так, найнижчий рівень таких програм.

Крупною інтегрованою системою для аналізу інформації та прогнозування являється система SAS, що розробляється SASInstituteIncorporatedу Північній Кароліні, США. Власне кажучи, як такої системи SASне існує, вона являється сукупністю багатьох програмних продуктів, розроблюваних цією компанією на єдиній платформі, які слугують різним цілям, але узгоджені між собою й тому можуть бути одночасно інтегрованими. Система працює з табличними даними, обробляє їх і виводить у вигляді статистичних показників. Окрім цього, в ній здійснюється прогноз, й вона використовується як інструмент бізнес-планування та підтримки прийняття рішень [115].

Як правило, ці системи розробляються таким чином, щоб вони встановлювалися в якості додаткового програмного забезпечення на операційні системи (MicrosoftWindows, Apple, Linux), а не самі являли собою операційні системи.

Такою інтегрованою системою є Auguri, яка розробляється Advanced Analytics Groups у Сіетлі, США. Вона спрямована на дослідження, аналіз та прогнозування економічних показників за основі використання нелінійних методів побудови моделей [99].  Подібною системою є SmartForecasts, що розроблюється компанією Smart Software Inc. у м. Бельмонт штату Масачусетс, США [116], EzForecaster(Ріджфілд, Коннектикут, США) [110]. Компанії SCAта IBMтакожрозробляють свої інтегровані системи для дуже великих корпорацій. Потужною також вважається система Autobox. У Франції такою є програма ade4[120]. Проте всі вони, як неважко помітити, не є національними чи державними системами, а лише окремими програмами для обробки даних та побудови прогнозів, до того ж, в масштабах недержавного бізнесу. В державних же масштабах використовуються системи електронного бюджетування, проте їх функціонування не пов’язане з прогнозуванням як таким, а лише з організацією бюджетного процесу. Прикладом є продукт, розроблений компанією Decatron, зокремадля департаменту праці США.

В Університеті Монаш, Австралія, існує група економічного та бізнес прогнозування, очолювана Робом Хайндменом, автором всесвітньо відомої праці «Біблія прогнозування». Цією групою була розроблена, зокрема, програма-надбудова Phicastдля MicrosoftOfficeExcel, яка здійснює побудову прогнозу прямо в середовищі Excel. Розробники позиціонують цю програму як «продукт, що робить прогнозування ще доступнішим». На їхньому внутрішньому сайті представлені приклади розрахунку прогнозу рівня безробіття для певної сфери [114].

У центрі прогнозування Університету Ланкастера (Англія) займаються прикладним прогнозуванням й розробляють програмні продукти для прогнозування попиту в ланцюгах постачання. Для цього вони розробляють багато рішень для вже існуючих на ринку програм, де ці аспекти не були затронуті [112].Загалом в Англії підтримку уряду отримали прогнозні системи компанії COA Solutions; 14 липня 2010 року на сайті цієї компаніїзявилося повідомлення про перехід консульстваграфстваПівнічний Лінкольнширна підтримку бюджету з використанням систем цієї компанії, де немаловажний акцент робиться на тому, що ці системи дозволяють здійснювати певні економічні прогнози його діяльності [104].

Загалом, прогнозування стану речей в економіці в провідних країнах світу здійснюється на замовлення різними приватними та державними компаніями.

В Російській Федерації такою прогнозною системою є, наприклад, розроблена у Петрозаводському Державному університеті інформаційно-аналітична система (ІАС), що дозволяє прогнозувати потреби регіональної економіки в кваліфікованій робочій силі і на цій основі формувати пропозиції щодо прийому студентів у навчальні заклади професійної освіти для кожного з 81 суб'єктів Російської Федерації. Програма була випробувана й «дозволила провести імітаційне моделювання потреб регіональних економік в кадрах за різним сценарієм розвитку економіки, змоделювати можливості системи професійної освіти забезпечити дані потреби і провести розрахунок контрольних цифр прийому студентів як на регіональному, так і на федеральному рівнях» [24, 121].

Також в Росії існує аналітичний комплекс «Прогноз», який являє собою інтегровану платформу для створення транзакційних і інформаційно-аналітичних систем, а також систем підтримки прийняття рішень й прогнозування. На базі цього аналітичного комплексу створено програми для управління ризиками, бюджетування, з 1995 року вони застосовувалися в організації діяльності Адміністрації Президента, Рахункової Палати, Банку Росії, Апарату Уряду. Ці системи застосовується також в Бельгії, США, КНР [66].

Говорячи про Україну, потрібно, в першу чергу, сказати про досвід створення таких систем спільно співробітниками Інституту економіки та  прогнозування НАН України, Донецького інституту економіки промисловості НАН України та Закарпатського наукового центру НАН України, про що було зроблено доповідь на круглому столі «ОГАС проти бюрократії» 26 жовтня 2010 року в Києві, про який ми вже згадували раніше. Така система розробляється на замовлення Верховної Ради України. Ми вважаємо, що на цій розробці треба зупинитися більш детально, адже для України ці розробки є унікальними.

Так, на сьогоднішній день вже є готовий прототип такої інформаційно-аналітичної системи супроводу бюджетного процесу на регіональному і місцевому рівнях (ІАСБП). Ця система побудована за принципом ситуаційного центру С. Біра і дозволяє, виходячи з цілей роботи, обгрунтувати і здійснити прогнозування наслідків бюджетної і податкової політики держави для економіки окремих областей і, в перспективі, України в цілому. На мікроекономічних рівнях побудовою моделі займаються у Інституті економіки промисловості, макроекономічні моделі, в свою чергу, розробляють у Інституті економічного прогнозування. За об'єкт моделювання була взята економіка Донецької області, представлена сукупністю взаємодіючих господарських агентів. В такому розрізі економіка України виступає сукупністю економік областей. Ця методика наразі не використовується для прогнозу економічного майбутнього, а тільки для опису можливих наслідків (позитивних або негативних) для економіки регіону або її бюджету, обумовлених бюджетною або податковою політикою за інших рівних умов. Зрозуміло, що для того, щоб система набула завершеного вигляду, її потрібно ще багато допрацьовувати – найперше,  розповсюдити дію моделі на інші області України. Для здійснення цієї роботи, в 2010 році було залучено 8 інститутів і 2 центри АН України, які нині розробляють моделі економік 10 областей і міста Київ.

Доповідач у особі Лепи Р.М. (завідувач відділом проблем моделювання економічних моделей і систем Донецького інституту економіки промисловості) наголосив, що дані для моделей їм доводиться брати, головним чином, з неофіційних джерел, наприклад, від знайомих, через особисті контакти з керівниками підприємств, тому що офіційно таку інформацію жодна бізнес-структура надавати не бажає й має на це повне юридичне право. Такі колізії виникають повсюдно і в усіх країнах світу, адже законодавча база далеко ще не повністю розроблена в галузі інформаційних технологій. І це, звісно, виступає серйозною перешкодою в створенні систем управління. Адже, як помітив російський фахівець у сфері інформаційного права Копилов В.А., «специфіка сучасного моменту виражається в тому, що подальший прогрес інформаційних і телекомунікаційних технологій залежить не стільки від проривів власне в технологіях, скільки від того, наскільки швидко будуть пристосовані до нових реалій старі норми» [14, 47].

 

6. Розвиток законодавчої базивикористання інтегрованих та автоматизованих систем управління

В основному, нормативно-правова база використання інтегрованих та автоматизованих систем управління являє собою окремі розрізнені нормативно-правові акти, які регулюють деякі аспекти використання інформаційних технологій взагалі (не тільки в управлінні), розвитку інформаційного суспільства. Спеціального напрямку в законодавстві з приводу електронних систем управління немає.

Розпочнемо наш розгляд з США. В 1993 році уряд США опублікував доповідь, в якій було озвучено план розвитку національної інформаційної інфраструктури. Серед усього іншого, в доповіді йшла мова про технологічні інновації, забезпечення універсального доступу до інформації, в тому числі, й до державної.  Для вивчення пов’язаних з цим проблем було сформовано Робочу групу з інформаційної інфраструктури [108], яка «грає провідну роль в розробці та впровадженні інформаційних технологій»[118] на державному рівні.

В 1996 році в США було прийнято Закон про свободу інформації (на основі вже існуючого закону 1966 року), в якому наголошувалося на необхідності електронного документообігу й надання урядовими структурами офіційної інформації на електронних ресурсах й так званий «Закон Клінкера-Коена» «Про реформу використання інформаційних технологій», згідно з яким головним виконавцем федеральної інформаційної політики ставало Федеральне Управління у справах інформації та регулювання. Нині на порталі Білого Будинку США whitehouse.govрозміщено 5 основних Законів, що регулюють створення електронного уряду та державних електронних систем управління взагалі.

Так, у документі “S.1587 Federal Acquisition Streamlining Act of 1994 (Enrolled Bill [Final as Passed Both House and Senate]” (буквально - «Акт про федеральні закупівлі») весь IXрозділ присвячено федеральним витратам на закупівлю ЕОМ та створення урядової комп’ютерної інформаційної мережі, через яку проходитиме вся інформація про витрати з державного бюджету[107].

В 1998 році було прийнято постанову про ліквідацію паперового документообігу в федеральних структурах, а в 2000 році з’явився закон про електронний підпис у внутрішньодержавних та міжнародних торгових відносинах, без якого подальший розвиток державних інформаційних систем був би неможливим.

В законопроекті HR2458.ENR “E-Government Act of 2002 (Enrolled Bill [Final as Passed Both House and Senate]”, що також розміщений на сайті, є підрозділ, присвяченій «спеціальній пілотній програмі», якою передбачається використання «електронних автоматизованих баз даних» для створення єдиної бази даних, необхідної для функціонування електронного уряду. Для цього, передбачається використання цих баз даних також для обробки та створення електронних документів і виключення з обігу дублюючих один одного документів [105]. Фактично цим «електронний уряд» було введено в рамки закону. Крім цього, передбачалося виділення коштів на розробку й проведення програм по ліквідації нерівності у доступі до Інтернету, захисті та безпеки інформації; розробку програми по залученню до надання інформаційних послуг державою приватного сектору економіки та ін.

Досі ці закони вважаються найбільш важливими в даній сфері для США [87].

В Сінгапурі «Закон про електронні фінансові операції» («ElektronicTransactionAct- 1998») з’явився в 1998 році, але, на відміну від законодавства США, в цьому законі було зразу було багато розділів, що стосувалися використання новітніх інформаційних технологій взагалі й у роботі державних органів та електронного підпису, що попередило видання окремих законів потім. Так, електронний підпис стало означати те ж саме, що і просто підпис, але такий, що робить достовірним електронний документ, а цифровий підпис став різновидом електронного підпису [28, 761]. В 1999 році були підписані «Акт про розвиток інфокомунікацій», який «визначає діяльність вповноваженого Відділу з розвитку комунікацій в країні» [102] та «Телекомунікаційний Акт», в якому йшлося про «функціонування та фінансування інформаційних систем Сінгапуру та супутні питання» [103], де також було згадано про розвиток в країні міжвідомчих інформаційних структур (певне, баз для автоматичної обробки та збереження даних). В 2007 році було видано закон про контролювання спаму, згідно з яким передбачувалася можливість судового позову проти осіб, що розсилають спам на електронні поштові скрині або мобільні телефони (в якості sms-повідомлень) [113]. Ясна річ, що всі ці закони сприяють розвитку різноманітних автоматизованих систем управління, проте окремих законів чи постанов відносно цього, схоже,  немає або вони недоступні.

В Англії законодавчий процес пішов фактично з того часу, як у вересні 2000 року було ухвалено ініційований Тоні Блером Закон про електронний підпис (E-signature Act) та електронну комерцію (E-commerce Act). В 2010 роцiбуло прийнято нормативний документ Smart Government, метою якого э реформування існуючого електронного уряду «відповідно до потреб громадян та бізнесу»; він також передбачає до 2020 року здійснити зміну курсу розвитку електронного уряду в бік економії фінансів [52].

 У Російській Федераціїзаконотворчий процес всюди переплітається з федеральною програмою «Електронна Росія», яка почала розроблятися в 2001 році. В 2002 році було прийнято новий закон про електронний цифровий підпис, хоча електронна документація могла успішно використовуватися з 1995 року на основі федерального закону «Про інформацію, інформатизацію та захист інформації». В 2003 році, коли в РФ назріла необхідність проведення деяких економічних реформ, керівництво країни заговорило про недостатню ефективність роботи державного апарату, головною причиною чого вважали невідповідність кількості повноважень урядових органів до їх реальних можливостей. Так розпочалася «адміністративна реформа», в рамках якої в 2005-2008 роках було прийнято ряд законів, зокрема також федерального закону «Про стандарти державних послуг», в якому йшла мова про їх автоматизацію. В 2003 році також була узгоджена Концепція використання інформаційних технологій в діяльності федеральних органів державної влади до 2010 року, в якій у пункті 6.2. передбачається розробка єдиних стандартів для «інформаційно-аналітичних центрів і систем, що забезпечують збір, обробку, зберігання і аналіз даних про результати виконання федеральними органами державної влади своїх основних завдань і функцій» [51, 25] та різного роду електронних ресурсів та реєстрів. Далі ж та перед цим по тексту ніде не зазначається створення самих таких центрів; натомість мова йде про те, що впровадження інформаційних технологій «дозволить забезпечити» «інформаційно-аналітичне забезпечення» (маються на увазі, судячи з контексту, комп’ютерні програми) для проведення, зокрема, податкових перевірок, роботи митної системи [51, 9-10].

В 2007 році було розглянуто проект Концепції формування електронного уряду до 2010 року, в якій також йшла мова про «вдосконалення системи інформаційно-аналітичного забезпечення прийняття рішень на всіх рівнях державного управління. Також з 2006 року велася розробка проекту федерального закону «Про забезпечення доступу до інформації про діяльність державних органів та органів місцевого врядування, який було дороблено лише в 2009 році, і який вступив в силу 1 січня 2010 року [81]. Закон про електронні державні послуги було прийнято лише в липні 2010 року [63], до того часу велися суперечки про їх легітимність.

В 2009 році була прийнята Постанова Уряду РФ «Про єдину систему інформаційно-довідкової підтримки громадян і організацій з питання взаємодії з органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування з використанням інформаційно-телекомунікаційної мережі Інтернет», де під системою насправді малися на увазі просто всі урядові реєстри та портали [65].

Надзвичайно цікавими є особливості «інформаційного» законодавчого процесу в Україні, адже тут, на відміну від інших країн світу, повсюди  в законодавстві зустрічаються згадки про створення саме інформаційно-аналітичної систем в рамках розвитку інформаційного суспільства та електронного урядування, проте майже нічого з цього приводу не було зроблено. Зупинимося детальніше на цьому процесі.

Базовими для процесів інформатизації України є три основні Закони України: «Про Концепцію Національної програми інформатизації», «Про національну програму інформатизації» та «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства України на 2007-2015 роки». У більшості з цих законів та прийнятих до їх практичної імплементації нормативних документах, згадується про необхідність створення інформаційно-аналітичних систем органів державної влади.

Чи не найперше на офіційному рівні ідея створення подібних систем з’явилася в Указі Президента України № 663/97 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 року «Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин» [78]. Цим Указом Кабінету Міністрів України вказувалось на необхідність «розробити у двомісячний строк та запровадити план заходів щодо формування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади». Крім того, даним Указом зазначалася доцільність «вжити заходів до утворення корпоративної інформаційної мережі, яка зв’язуватиме науково-дослідні установи, організації міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та академічні заклади на основі існуючої регіональної комп’ютерної мережі та регіональних центрів науково-технічної і економічної інформації Міністерства України у справах науки й технологій». Цим же Указом Кабінет Міністрів України зобов’язувався подати у двомісячний строк пропозиції щодо реформування системи державного управління процесами «поступового переходу до централізованої структури державного управління процесами інформатизації державних органів, розбудови спеціальних телекомунікаційних систем, спеціальних інформаційних систем і ресурсів, забезпечення інформаційної безпеки та формування національної інформаційної інфраструктури».

У 1998 році з’явився Закон України «Про Концепцію Національної програми інформатизації» [75], в якому частково було розвязано частину поставлених Указом Президента завдань. Вже на рівні Концепції 1998 року було закладено завдання «створити комплекс інформаційних технологій та засобів інформатизації для збору, зберігання, аналізу й обробки великих обсягів інформації про стан соціально-економічних процесів в Україні з метою забезпечення прийняття рішень органами державної влади». Для цього передбачалося «здійснити інтеграцію існуючих інформаційних систем органів державної влади і органів місцевого самоврядування та інформаційних ресурсів, тобто створити єдину інформаційно-телекомунікаційну систему збору, обробки та передачі даних, необхідних для прийняття стратегічно важливих рішень у сфері економіки, внутрішньої та зовнішньої політики».

Відповідні завдання Концепції знайшли своє відображення і в Законі України «Про Національну програму інформатизації» від 4 лютого 1998 року [76], що визначає стратегію розв’язання проблеми забезпечення інформаційних потреб та інформаційної підтримки соціально-економічної, екологічної, науково-технічної, оборонної, національно-культурної та іншої діяльності у сферах загальнодержавного значення. Було сформульовано завдання створити загальнодержавну мережу інформаційного забезпечення науки, освіти, культури, охорони здоров'я тощо, систему інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 9 Закону «Порядок представлення та затвердження Національної програми інформатизації» Верховна Рада України формує завдання Національної програми інформатизації на наступні три роки та обсяги їх бюджетного застосування. Відповідні Постанови Верховної Ради України «Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації» приймались Верховною Радою України у 1999 році (завдання на 1999-2001 роки) [69], 2000 році (завдання на 2000-2002 роки) [70], та у 2006 році (завдання на 2006-2008 роки) [71]. Постанова про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2003-2005 роки так і не була прийнята Верховною Радою [72], а відповідна постанова про завдання на 2010-2012 роки була відкликана Кабінетом Міністрів у березні 2010 року і оновлений її варіант не вносився [73].

15 грудня 2004 року на розгляд Верховної Ради України було внесено законопроект «Про Загальнодержавну програму «Електронна Україна» на 2005-2012 роки». В пояснювальній записці до законопроекту зазначалося, що в рамках виконання даної програми передбачається «створення Інтегрованої інформаційно-аналітичної системи органів державної влади та органів місцевого самоврядування» [68] із орієнтовним обсягом фінансування 124,7 млн. грн.. Однак, даний законопроект не пройшов навіть перше читання. Незважаючи на те, що Програмою діяльності Кабінету Міністрів «Назустріч людям» (від 4.12.2005) передбачалась необхідність «інтеграції галузевих та регіональних програм у сфері інформатизації та комп’ютеризації в рамках єдиної загальнодержавної програми «Електронна Україна», законопроект більше не доопрацьовувався і не вносився на розгляд Верховної Ради України.

Указ Президента України «Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій» від 20 жовтня 2005 року частково дублює деякі пункти з Закону України «Про Національну програму інформатизації», в тій частині, що відноситься до створення інформаційно-аналітичних систем і зазначає, що протягом 2005-2006 років Кабінет Міністрів України має «вжити заходів до створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед з питань охорони здоров'я, освіти, науки, довкілля» [77]. Водночас до 2010 року було заплановано «створення інтегрованих інформаційно-аналітичних систем органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів». Серед іншого, даним Указом Президента України затверджувалася роль Національної системи конфіденційного зв’язку та її використання для організації єдиної системи інформаційного обміну між органами державної влади та органами місцевого самоврядування».

На виконання Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 року «Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про затвердження плану заходів щодо формування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади» (від 16 лютого 1998 року), в якій було запропоновано цілу низку заходів із формування інформаційно-аналітичної системи органів державної влади, зокрема: до вересня 1998 року передбачалось створення Концепції формування та функціонування ІАС, а до кінця 2003 року закінчити створення самої системи. Проект цієї Концепції був розроблений і текст її був розміщений на сайті Кабінету Міністрів України [67], проте так і не був затверджений, а в 2001 році Постанова від 16 лютого 1998 року взагалі втратила чинність.

У відповідності до Закону України «Про національну програму інформатизації» було прийнято Постанову Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації» (від 31 серпня 1998 року), яка визначає суб’єктів та порядок формування Національної програми інформатизації, виконання та контроль за виконанням цієї програми, звітність та джерела фінансування. Крім того, щорічно починаючи з 1999 року затверджується Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку завдань (проектів) Національної програми інформатизації на наступний рік, їх державних замовників та обсягів фінансування».

У своїй більшості, завдання в межах НПІ 2009 року є продовженням тих завдань, що були заплановані ще в першій Постанові 1999 року й не несуть в собі ніяких кардинальних рішень. До того ж, якщо відповідно до Постанови 1999 року передбачалося виділити на створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи органів державної влади та місцевого самоврядування, 500 тис. грн., то в 2000 році вже 400 тис. грн., в 2002 – 200 тис. грн., а  в 2003 – 120 тис., незважаючи на те, що обсяг завдань лише розширювався.

За період 2003-2009 р.р. в жодному з Розпоряджень Кабінету Міністрів України із завдань НПІ на поточний рік ідея про створення інтегрованої інформаційно-аналітичної системи органів державної влади та місцевого самоврядування не згадувалась, а основні пункти програми були зосереджені на створенні локальних (в межах певних відомств) інформаційно-аналітичних систем та підтримання і розширення Єдиного порталу органів державної влади. Незважаючи на те, що українські юристи, документознавці та фахівці у області інформаційних технологій виконали достатньо велику роботу в цьому напрямі і прагнуть своєчасно реагувати на зміни, що відбуваються в світі новітніх інформаційних технологій, досі не розроблені або не реалізовані належним чином такі важливі складові, як електронний підпис та електронний документообіг.

Зокрема, Закон Україні «Про електронний цифровий підпис» було затверджено ще у 2003 році, а реальний перший цифровий підпис в державному документообігу було поставлено лише 22 квітня 2010 року керівниками Дніпропетровської та Одеської областей. З цього підпису, як повідомляють ЗМІ, почнеться пілотна програма з електронного врядування між цими двома регіонами [90]. Ясна річ, що за такого рівня розвитку електронного документообігу годі говорити про створення в Україні державних систем управління, тим більше, загальнодержавних.

Як ми бачимо,  нормативно-правові аспекти існування систем, подібних до АСУ в державних масштабах, виступають сьогодні, на жаль, частіше в якості гальма, а не рушія процесу їх створення та впровадження. Головним пріоритетом сьогодні є утворення електронних урядових структур, основним завданням яких являється надання інформації громадянам, та, віднедавна, збір та обробка такої інформації та надання державних і деяких фінансових послуг з використанням мережі Інтернет. Це дуже віддалено нагадує нам про ідею ЗДАС. Попри деяку чисто зовнішню схожість, ці системи мають зі ЗДАС дуже мало спільного.

 

7. Зростання інтересу до тематики автоматизованих систем управління. Контент-аналіз Інтернет-видань

З попередніх глав нам стало зрозуміло, що створенням загальнодержавних автоматизованих систем управління на офіційному державному рівні ніхто не займається й питанням про побудову такої системи на сьогоднішній день жодна влада перед собою не ставить. Проте, ще раніше, ми з’ясували, що поява ЗДАС є не примхою вчених або питанням вільного вибору керівників держав, а історичною необхідністю, що буде шукати шляхи до своєї реалізації, незважаючи на будь-які перешкоди. Постає питання, чи існує сьогодні взагалі інтерес до ЗДАС, - принаймні в наукових колах, й чи хвилюють сучасних вчених ці питання?

Сучасний рівень розвитку інформаційних технологій може дати нам відповідь на це питання дуже просто – як мінімум, за кількісними показниками запитів по ключових словах «ОГАС» та «Киберсин» до мережі Інтернет.

Так, за запитом «ОГАС» один з найпопулярніших Інтернет-пошукачів Yandex(близько 50 мільйонів пошукових запитів щоденно) знаходить 23 тис. сторінок, на яких зустрічається це слово. Слово «Киберсин» (українська та російська мови сприймаються пошукачем просто як запит кирилицею) зустрічається на Інтернет-ресурсах 3235 разів, а Cybersyn– 3368 разів. Ясна річ, що маються на увазі саме унікальні сторінки, а не просто кількість слів в Інтернеті.

Проте потрібно пам’ятати, що пошукова система просто виводить на экран дані про сторінки із запитуваним словом, а не віднаходить саме ту інформацію, що нам потрібна. Як і в запитах за прізвищами, де пошуковик, наприклад, на запит «Энгельс» знаходить сторінки не лише про Фрідріха Енгельса, а й про місто Енгельс Російської Федерації, та просто про всіх однофамільців філософа Енгельса, в запиті «ОГАС» відображаються сторінки й про «Одесскую Государственную Академию строительства и архитектуры» (скорочено – ОГАСА), тому це суттєво впливає на статистику.

Тим не менш, певне задовільне уявлення про статистику запитів можна отримати, якщо подивитися статистику унікальних показів результатів пошуку, що доступна на сайті Яндекса як окрема послуга (це є дуже важливо, адже, як правило, така послуга на світових пошукових ресурсах не надається). За допомогою неї можна дізнатися унікальні покази за ключовими словами сумарно (або окремо) по таким регіонам світу, як Росія, СНД (виключаючи Росію), Європа, Азія, Африка, Північна Америка, Південна Америка, Австралія і Океанія.

Станом на 15 грудня 2010 року є дані про 1455 показів за запитом «огас», з яких 160 стосувалися запиту «сайт огаса» (як правило, ключові слова пишуться з маленької літери), 140 – «огаса официальный сайт», 101 - «огаса одесса» і т.д. Можна припустити, що у випадку пошуку Академії будівництва використовували запит, в основному, «огаса», а не «огас», тоді, виходить, що всього за 15 днів грудня за запитом «огас» було принаймні 840 унікальних показів. Автор проводив аналогічний пошук для перших 15 днів листопада; тоді статистика свідчила про 790 унікальних показів. Це може вказувати на збільшення не лише кількості запитів, але й інтересу до ключового слова «огас».

За запитом «киберсин» маємо наразі 28 показів, і це вже на 2 покази більше, ніж минулого місяця. Це число виглядає як дещо зовсім вже несумісне проти 840 показів по «огас», але необхідно пам’ятати, що ці дані стосуються лише запитів, здійснюваних через систему пошуку Яндекс і лише кирилицею. Англомовні країни використовують зовсім інші пошукові системи (наприклад, Yahoo!). Тим не менш, навіть отримані дані вже говорять про тенденцію до збільшення кількості показів і, певне, інтересу.

Пошукач Yahoo! віднаходить 11 тис. сторінок зі словом «cybersyn», проте він взагалі не надає інформації про кількість показів, а його головний конкурент – Google– надає таку інформацію лише в нормалізованих  відносних показниках, у вигляді процентних співвідношень, тому взнати статистику показів за ключовим словом не є можливим. Окрім цього, треба зауважити, що отримання якомога більшої кількості сторінок аж ніяк не є показником того, що пошук було дійсно здійснено вірно. Наприклад, якщо до пошуку в Yahoo! ввести запит «ОГАС», то ми отримаємо 210 тис. результатів, проте, поза «розумінням» значення цього слова, пошукач видає 10 з 10 найвищих сторінок зі словом «погас» (так, першою зверху є сторінка, де зустрічається фраза «погас последний лучик света»), але ніяк не ті, в яких мова йдеться про загальнодержавну автоматизовану систему управління економікою.

Проте, ми вважаємо, є підстави говорити про збільшення інтересу до Кіберсін та ОГАС в інтернет-просторі, хоч і непрямі (тут потрібно зробити суттєве уточнення: прямі докази за результатами статистики, що надається інтернет-порталами, у вільному доступі отримати взагалі неможливо, з огляду на те, що самі ж ці інтернет-портали, будучи в певному розумінні монополістами, надають доступ до такої інформації лише за гроші та на замовлення, головним чином – рекламними компаніями для аналізу попиту).

В свою чергу, це ще не означає, що цей зростаючий інтерес може бути задоволений - головним чином, тому, що необхідної інформації в інтернеті може просто не бути, або її відшукання може становити доволі довгий та трудоємний процес. Крім цього, сама якість інформації, що є в інтернеті, може бути не найкращою, не вичерпною, та часто навіть просто хибною. Подивимось, які ж результати будуть очікувати людину, яка буде намагатися відшукати щось в інтернеті по згадуваним  вище ключовим словам.

Почнемо з запиту «огас», для чого скористаємося, знову ж-таки, Яндексом. Ми вважаємо також, що можна зупинитися на верхніх 10 результатах, адже якраз вони є найбільш популярними.

Першою інтернет сторінкою, яку віднаходить пошукач, є стаття «Общегосударственная автоматизированная система учёта и обработки информации» в вільній інтернет-енциклопедії Вікіпедія. В ній дається надзвичайно короткий (2,5 тис. знаків) огляд того, що прийнято називати ОГАС. Цілісного поняття про те, що ця система собою являє, в цьому огляді не дається, до того ж, він взагалі має суперечливі місця. Загалом, потрібно сказати, що серед користувачів інтернету Вікіпедія, незважаючи на всю популярність, користується низьким рівнем довіри до своїх відомостей, а посилання на неї як на джерело в наукових роботах якщо й не заборонене, то вважається «поганим смаком».

Наступною є сторінка інтернет-енциклопедії anticopyright.ru, «энциклопедии о движении за отмену интеллектуальной собственности и об истории авторского права», де є стаття «ОГАС» [57]. Вона функціонує на принципах Вікіпедії й також передбачає ведення анонімного колективного авторства. Починається текст з того, що ОГАС визначається як «Загальнодержавна автоматизована система управління господарством», що вже є саме по собі незвичним визначенням, так як взагалі-то ОГАС прийнято називати системою управління економікою, а не управління господарством. Текса багатий на орфографічні й синтаксичні помилки та явні ідеологічні перекручення, і явно набагато слабший за текст Вікіпедії, хоча б за кількістю посилань на літературу (жодного в тексті). Таке джерело явно не може претендувати на достовірність в очах досвіченого та грамотного дослідника, а от обивателя або навіть недосвіченого дослідника, особливо студента, може грунтовно дезорієнтувати.

Наступна, третя інтернет-сторінка – уривок із спогадів В.М. Глушкова «Как погас ОГАС», розміщений на сайті альманаху «Восток» situation.ru. Немає сумнівів, що про ОГАС на даний момент краще всього можна прочитати лише якраз таки зі спогадів. Але потрібно зауважити, що спогади читати важкувато, та й не завжди потрібно, особливо тоді, коли необхідно швидко отримати якісну чітку інформацію по темі, й немає часу розбиратися в спогадах. Тим більше, що спогади – це не науковий твір, а белетристика, навіть якщо вона містить набагато більше даних, ніж якась наукова спеціалізована робота. Крім цього відомого фрагменту, на сайті альманаху  по темі ОГАС розміщені стаття В.Д. Піхоровича «Невостребованная альтернатива рыночной реформе» та стаття «Социализм с кибернетическим лицом» Ю. Ревича. Всі вони були додані на сайт у 2004 році, тобто, на даний момент сайт має лише матеріали семирічної давнини – іншими словами, на цьому сайті проблема весь цей період часу не розроблялася.

Власне, четверте джерело, що відобразив пошукач, є посиланням на  вищеназвану статтю В.Д. Піхоровича на тому ж сайті situation.ru.

П’яте інтернет-джерело – це офіційний сайт Одеської державної академії будівництва, тобто, чисте співпадіння «за фамілією».

Наступним результатом є блог Неллі Михайлівни Грін, бізнес-аналітика з Російської Федерації, начальника департаменту бізнес-аналіза та впровадження інформаційних систем Центру інформаційних та фінансових технологій (CIFT). В ньому розміщена стаття Н.М. Грін під назвою «Два подхода к всегосударственной автоматизации: ГАСУ или ОГАС» від 18 січня 2010 року. В статті сучасні роботи по створенню автоматизованої інформаційної системи управління для органів державної влади Російської Федерації подаються в історичному зрізі робіт В.М. Глушкова у області створення ОГАС, та розповідається про те, що собою реально являла ОГАС та її долю у зв’язку зі зміною економічної ситуації в СРСР [41]. Серед усіх джерел, що ми розглянули, в цьому даються найбільш достовірні та лаконічні відомості про ОГАС. Цей блог також містить ще одну статтю про АСУП та ОАСУ, де розкривається історичний зміст цих понять, та йде мова також про ЄДМОЦ та ОГАС, даються посилання на інші статті про АСУ, наприклад, В.Ісаєва «От атома до космоса: 50 лет АСУ», деякі моменти якої ми використали раніше. Загалом, блог Н.М. Грін містить багато корисної інформації, проте, звісно, він все рівно від цього залишається блогом, а не потужним науковим інтернет-ресурсом.

Далі до нашої уваги потрапляє онлайн-бібліотека math.ru, що з’являється в перших десяти результатах пошуку принаймні вже через те, що на ньому розміщена спільна робота «Что такое ОГАС» В.Я. Валаха та В.М. Глушкова. Сайт представляє зібрання оцифрованих наукових робіт, журналів та навчальних посібників з математики та математичних наук. Жодних інший матеріалів по темі ОГАС в цій бібліотеці не представлено.

Дещо кращу ситуацію спостерігаємо на наступному, восьмому за рахунком інтернет-сайті «Проект 2084 – общество будущего». Окрім книги «Что такое ОГАС» тут розміщено інтерв’ю з членом-кореспондентом НАН України О.В. Палагіним про В.М. Глушкова та в одній зі статей просто згадуються слова ОГАС та Кіберсін.

Далі ми потряпляємо на «дзеркало» електронної бібліотеки math.ru, тобто, її точну копію, проте з іншої назвою - ilib.mirror1.mccme.ru

Нарешті, останнім з розглядуваних нами джерел є інтернет-ресурс «Орден Современной Технократии», на якому розташовані вже знайомий нам уривок зі спогадів В.М. Глушкова та використовувана нами раніше стаття А. Самарського «Расстрелянная кибернетика». Також там розміщений запис із блогу знову-таки А. Самарського під назвою «Научно-обоснованная альтернатива рыночной анархии». В цій статті, як і в статті «Расстрелянная кибернетика», дається гарний та змістовний переказ процесу створення АСУ та ОГАС в СРСР та йде мова про об’єктивні причини, що призвели до припинення цього процесу. Крім цих матеріалів, на сайті знаходиться стаття О.Єлісєева «Социализм, которого не было», в якій автор здійснює агресивні випади проти радянської влади та марксизму взагалі й обгрунтовує необхідність встановлення технократичного соціалізму [43]. Сам ресурсне справляє вигляд політично нейтрального або наукового й виглядає як розширений форум радикально налаштованих технократів.

Таким чином, стає очевидним, що в російськомовному інтернеті на сьогоднішній день немає єдиного електронного ресурсу, що зосереджував би в собі матеріали про ОГАС в достатньому обсязі, а популярні ресурси в більшості своїй копіюють інформацію з інших ресурсів, або подають свою, проте вона, поряд із тим, що знаходиться там у дуже малій кількості, ще й не витримує критичної перевірки.

Відносно Кіберсіну, на нашу думку, більш коректно буде здійснювати наш контент-аналіз інтернет-ресурсів використовуючи, по-перше, пошукач Yahoo!, по-друге, вводячи ключове слово латиницею. Так буде вірніше для чистоти експерименту, з однієї сторони, а з іншої – успішніше, так як про Кіберсін, все ж, більше англомовних матеріалів, ніж російськомовних. Це дещо схоже на те, як якби ми здійснювали пошук про ОГАС латиницею: навіть якби ми правильно переклали термін, наш розгляд не увінчався б успіхом – загальноприйнятого узгодженого англійського перекладу для абревіатури ОГАС просто немає. З огляду на описані раніше проблеми з контекстним розумінням спеціальних слів з інших мов (як у випадку з «погас»), кращим буде робити запит по ключовому слову на англомовному ресурсі й латиницею. Тут, звісно, можна зробити зауваження, що Google(найпопулярніший пошуковик в світі) міг би справитися з цією задачею краще, ніж Yahoo!, який є другим після Google, і на перший погляд це так. Проте, лише на перший погляд: Googleмає окремі пошукові системи, що працюють  в різних регіонах (щоб знизити навантаження на головний сервер), тому людина, яка здійснює запит з України на google.com, автоматично переадресується на google.com.ua(український сервер), який і здійснює пошук. При цьому, пріоритет ставиться по Україні, а не по світу, через що результати спотворюються. Yahoo! наразі немає такої переадресації для України, тому можна безперешкодно користуватися його головним пошукачем yahoo.com(для Російської Федерації такої можливості вже немає – для неї передбачена переадресація на російський сервер ru.yahoo.com).

Обгрунтувавши наші пріоритети в використанні пошукових ресурсів, розпочнемо наш розгляд.

Першим верхнім результатом є знову ж таки стаття на Вікіпедії, проте на її базовому англомовному варіанті. В цій статті дається, в цілому, дуже скорочений і простий, проте достовірний опис історії системи, створеної Стафордом Біром і, що важливо, є згадка про те, як ця система допомогла чилійській економіці вистояти під час страйку водіїв.

Наступною сторінкою є офіційний сайт Кіберсіну сybersyn.cl(cl– домен верхнього рівня Чилі, тобто, державного рівня). Зупинимося дещо детальніше на ньому.

Сайт виконано в мінімалистичному стилі, в його оформленні переважають коричневі та сірі кольори та прямі похилі лінії. На головній сторінці сайту знаходиться коротенька довідка про те, що собою являє Кіберсін та його роль в чилійській економіці, а також відома фотографія ситуаційної зали та фотографія С.Біра за роботою.

На головній сторінці знаходяться вкладки таких розділів сайту, як «контекст» (де поява Кіберсин обгрунтовується політично), «документація», в якій розміщені роботи С.Біра, Рауля Еспехо (одного з головних чилійських вчених, розробників Кіберсіну), Ніка Гріна та Л.Отоцького. На вкладці «тезис» знаходиться офіційний документ уряду Чилі про Кіберсін, різноманітні статистичні дані, на вкладці «блог» відвідувач сайту має змогу прочитати головні новини з приводу Кіберсін (переважно, науково-практичні заходи), останній запис датовано травнем 2007 роком. Крім того, існють окремі вкладки з посиланнями на інші інтернет-джерела (в основному, державні та на сторінки теоретиків життєздатних систем та дослідників творчої спадщини С.Біра), подяками розробникам та спонсорам й вкладка зворотного звязку.

Крім того, окремою стрічкою під вкладками сайту йдуть посилання (знову ж таки, внутрішні) на інші спеціальні розділи самого Кіберсіну, наприклад, Кібернет,Кіберстрайд, VSM, Ситуаційна кімната та ін. Перейшовши за цими посиланнями, можна не лише прочитати коротенькі, але вичерпні відомості про обраний розділ Кіберсіну, а й побачити, як він функціонує – цей процес наочно зображує флеш-анімація. Особливої уваги заслуговує тривимірна візуалізація ситуаційної кімнати, створена на основі фотографій.

В цілому, цей сайт справляє дуже приємне враження, в ньому зосереджені головні ідеї стосовно Кіберсин та історія цієї системи, основні положення кібернетичних поглядів С.Біра та інших дослідників.

Третім результатом є сайт metaforum.org, озаглавлений як “The Metaphorum Group: Developing Stafford Beer's Legacy in Management Cybernetics” («Група Метафорум: Розвиток спадщини Стаффорда Біра в кібернетичному управлінні»). В розділі «Огляд» (“Overview”) розробники сайту стверджують, що головне призначення цього ресурсу полягає в пропаганді ідей С.Біра.

На головній сторінці сайту майже весь вільний простір займає зображення обкладинки збірки раніше не надрукованих робіт С.Біра під назвою «Мислити до того, як мислити» (“ThinkBeforeYouThink”), під загальною редакцією Девіда Вайтакера (DavidWhittaker) та гіперпосилання на зв’язок з містером Вайтакером для замовлення книги поштою.

Взагалі цей сайт виглядає набагато потужніше, ніж чилійський, але, звісно, лише через те, що вони мають різне завдання. Сайт Метафорум виглядає радше як сайт шанувальників та, дійсно, популяризаторів ідей С.Біра. Тут є дуже багато розділів, що присвячені окремим аспектам досліджень С.Біра (наприклад, про алгедонічний зв’язок), де тезово даються основні положення, без формул та малюнків, у вигляді окремих добре запам’ятовуваних максим. Є розділ з цитатами С.Біра та посилання на відеозаписи та фотографії з ним. Також дуже цікавим є зображення деяких картин С.Біра, які той, як відомо, малював у свій вільний час. Крім цього, є окремі розділи про ставлення Біра до релігії, політики та ін. Якби не величезна кількість посилань та стрічка новин про науково-практичні конференції, семінари та форуми з кібернетики, сайт виглядав би дещо «по фанатськи» (надзвичайно багато уваги приділяється особистості С.Біра та його світогляду), хоча й дуже інформативно. Дизайн сайту, на нашу думку, не розроблений зовсім, окремі блоки відділяються один від одного або відступами, або просто лініями чорного та синього кольорів.

Далі йде сторінка з новиною, написаною автором Енді Бекет (AndyBeckett) для англійської газети TheGuardian, під назвою “SantiagoDreaming” («Мрії Сантьяго») 8 вересня 2003 року. В цій статті автор здебільшого переказує відомий розділ про Кіберсін з книги С.Біра «Мозок фірми», проте його оцінка Кіберсіну, в цілому, не дуже висока – скоріше, як до невдалого експерименту [100]. Більше матеріалів стосовно Кіберсіну в газеті немає.

На п’ятій позиції зверху знаходиться запис Алекса Табарокка (AlexTabarocc) у газеті-блозі marginalrevolution.com, де система піддається його насмішкам (особливо яскравим є порівняння, що тодішні чилійські «надкомп’ютери» були не сильнішими від телефонів iPhone, і це було так само смішно, якби сьогодні хтось спробував зробити систему управління економікою, використовуючи ці телефони). В кінці автор робить висновок, що зруйнування Кіберсіну довело безсилля цієї системи перед обличчям реальних проблем [117].

Наступною сторінкою є форум гітаристів. Немає потреби зупинятися на ньому.

Далі маємо дві сторінки з іспаномовної та німецькомовної Вікіпедій. Перша є набагато розширеною версією аналогічної статті з британської Вікіпедії, тут навіть є розділ про проект cyberfolk, та бібліографія С.Біра представлена набагато повніше. Німецька версія є порівняно дуже скороченою, проте за змістом задовільною.

За цим – ще один блог, metafilter.com; його автор просто коротко переказує загальновідомі факти про Кіберсін, після чого йде доволі багато коментарів користувачів, підписаних на цей блог. Здебільшого це просто власні враження від фотографій ситуаційної кімнати. Проте, цікавим є коментар користувача DoctorZed, який сказав, що досвід створення таких систем – не єдиний в світі, й назвав ще мережу ARPANET, проте, на жаль, не сказав ні слова про розробки радянських кібернетиків [111].

І останнім інтернет-ресурсом є також онлайн-енциклопедія – Ask.com, де про проект Кіберсін згадується лише в одному абзаці, а головна увага приділена біографії С.Біра.

Цей огляд дозволяє нам зробити ряд наступних висновків.

Інтерес до проблем ОГАС та Кіберсину росте – це відображається як в змісті сайтів, де торкаються цих тем, так і в їх кількості. Проте, цей інтерес стосовно ОГАС, наприклад, не може сповна реалізуватися, так як досі не існує єдиного крупного інформаційного ресурсу з цих проблем, чого не скажеш про систему Кіберсін та творчу спадщину С.Біра взагалі. Стосовно цього існує принаймні 2 популярних та добре організованих ресурси, які висвітлюють ті чи інші моменти з історії та теорії Кіберсін.  Вся популярна інформація про ОГАС на сьогодні фактично представлена у вигляді окремих повторюваних статей на непов’язаних між собою ресурсах, що часто навіть не викликають довіри, не кажучи вже про те, що так само інша інформація про ОГАС, яку вони несуть, є просто хибною. І хоча тут інколи трапляються гарні джерела (наприклад, блог Н.М.Грін), їх, все ж, по-перше, замало, по-друге, недостатньо. Все це обумовлює необхідність у появі такого єдиного ресурсу, який би зосереджував в собі існуючі на сьогоднішній день наробки з питань ОГАС, принаймні, на такому рівні, на якому це здійснено для Кіберсін. З недавніх пір, ця необхідність отримала можливість бути реалізованою – в Києві почалися роботи по створенню інтернет-ресурсу ОГАС.

 

8. Перспективи розвитку інтегрованих автоматизованих систем управління

Як вже зазначалося нами, розвиток автоматизованих систем управління – об’єктивний процес. Ясна річ, що часто відбувалося так, що розвиток цих систем залежав виключно від волі окремих особистостей, проте в нашому розумінні це доводить якраз-таки не суб’єктивний, а об’єктивний характер такого розвитку. Інакше він й закінчився на доробках лише цих окремих людей, не маючи ніякої потреби в своєму продовженні. Реально ж, як ми вже встигли побачити, розвиток АСУ не лише не припинився в минулому сторіччі, а й став усвідомлюватися як суспільна потреба, причому, на найвищому для сьогоднішнього дня рівні такого усвідомлення – державному. Це знаходить своє відображення як в конкретних діях урядів різних країн стосовно побудови певних автоматизованих систем управління (або дуже схожих до них систем), так і у відповідних нормативно-правових актах, програмах, постановах і т.п.

Тут потрібно зробити важливе уточнення. Незважаючи на те, що на сьогоднішній день потреба в застосуванні автоматизованих систем управління є визнаною офіційно, це зовсім не означає, що тепер їх розвитку дано «зелене світло». Ми можемо стверджувати зворотнє, і для цього у нас є політекономічні обгрунтування. Очевидно, що для повсемісного впровадження автоматизованих систем управління на сьогоднішній день є, насамперед, всі необхідні умови. Перефразовуючи використаний вже нами відомий вислів С.Біра про те, що капіталістичні країни ніколи не були зацікавлені в побудові систем типу Кіберсіну, бо вони були їм непотрібними, ми можемо сказати, що нині капіталістичні країни вже зацікавлені в таких системах й вони точно є для них потрібними, проте це ще зовсім не означає, що уряди цих країн одразу кинулися будувати їх. Скоріше, слід говорити про те, що на сьогоднішній день урядами створюються будь-які системи, найрізноманітніші, для вирішення будь-яких задач, але вони ніяк не схожі на Кіберсін. І в цьому немає нічого дивного. Чим більший тиск на опору, тим більший і опір опори – цей безсумнівний факт відомий всім навіть зі шкільного курсу фізики й точно відомий будь-якому соціальному філософу, та навіть просто грамотному менеджеру. Те, що такі системи загрожують самому існуванню сучасного політичного устрою, не викликає сумнівів, хоча б тому, що інакше вони мали б існувати вже принаймні років з 50. Те, що сьогодні відбувається в галузі створення та впровадження автоматизованих систем управління, а особливо загальнодержавних економічних, є не чим іншим, як «заграваннями» влади до історичної необхідності, спробами з усих сил «затримати» цей незалежний від них процес, а на теоретичному рівні називається коротко невідповідністю рівня політичного та економічного розвитку при капіталізмі. Один сучасний американський письменник називає такий процес «поліруванням бронзи на «Титаніку». При цьому, зрозуміло, що довго так відбуватися не може. Скоріше за все, що ми сьогодні спостерігаємо за кінцем цього процесу, його останньою фазою (так вважає, наприклад, сучасний класик Б.В. Новіков – це можна прочитати мало чи не в усіх його монографіях). Про це чудово говорить Ф.Енгельс в передмові до одного з видань «Становища робітничого класу в Англії»: «Ось де вразливе місце, ахіллесова п'ята капіталістичного виробництва. Постійне розширення є необхідною умовою його існування, а це постійне розширення стає тепер неможливим. Капіталістичне виробництво зайшло в глухий кут. З кожним роком перед Англією все більш гостро стоїть питання: або повинна загинути країна, або капіталістичне виробництво; хто з них приречений?» [119, 497].

Отже, вже ні в кого не викличе здивування твердження, що сьогодні створенням та впровадженням інтегрованих АСУ почала займатися держава – природньо, що також і задля того, щоб контролювати цей процес. Спробуємо простежити, як може цей процес розвиватися в майбутньому – звісно, на основі того, що нам вже про нього відомо.

В основному, всі зусилля по створенню таких систем на сучасному етапі знаходять своє вираження в розробці та впровадженні систем електронного урядування, голосування та різних суміжних та допоміжних, наприклад, реєстрів (виборців, платників податків і т.п.). Рейтинги показують, що далеко не всі країни приблизилися до третьої завершальної стадії побудови цих систем, а політекономія уточнює, що далеко не всі країни взагалі до неї наблизяться, адже за ринкової економіки неможливий рівномірний розвиток економік різних країн. Проте навіть ті, що наблизилися, як ми вияснили, ще в практичному розумінні дуже далекі від створення якоїсь єдиної системи управління, дійсно інтегрованої, яка б об’єднала всі системи в одну, й цьому є багато причин, в тому числі, й юридичних, на яких повторно нам зупинятися не варто. Цікавим для нас зараз є інше. Ми вважаємо, що таке об’єднання, по-перше, обов’язково відбуватиметься, й по-друге, незалежно від того, як до цього об’єднання буде ставитися бюрократична влада. Стало зрозумілим, що сам початок використання інтегрованих АСУ зупинити не можна, якщо його вже було почато, й він реалізує себе як глобальний процес. Слід пам’ятати, що глобалізація сама по собі є також процесом об’єктивним і нейтральним, тобто ні негативним, ні позитивним, тому принципово безплідними та наївними є всі суперечки стосовно того, що, скажімо, електронне урядування є свідомою політикою таємних товариств (наприклад, масонских) для захоплення політичної влади в світі, або що використання таких систем «автоматично» врятує світ.

І якщо цей процес є об’єктивним, то він відбуватиметься далі за законами, які є спільними для всіх глобальних процесів на цьому етапі розвитку людства. Ці закони, вперше відкриті К. Марксом, були досконало використані та розвинуті В. Леніним в роботі «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму», де схема розвитку нашого суспільства була передбачена до сьогодні. Ми можемо зараз використати дещо з цієї роботи Леніна (маються на увазі, логіку розвитку) для передбачення перспектив розвитку АСУ, намагаючись при цьому не «переказувати» саму роботу. Ми вважаємо, що так наш прогноз буде максимально вдалим.

Об’єднання окремих державних систем управління є потребою управління. Це відбувалося завжди – неважливо, є ці системи автоматизованими чи бюрократичними, складними чи дуже простенькими й примітивними, просто питання про те, щоб впливати через управління на всі процеси в країні, стоїть перед управлінцями постійно. Й не управлінці ставлять перед собою це питання, а воно саме стає перед ними, виростає з самої практики управління. Це об’єднання також може відбуватися дуже по-різному (мається на увазі, по-різному за різних економічних умов, наприклад, ринкових та планових) але для сьогоднішнього дня характерним буде те, що воно відбувається, по-перше, в умовах ринкових, капіталистичних, а по-друге, за їх імперіалістичної, тобто останної, стадії розвитку взагалі. Його цілі є відповідними до економічних інтересів пануючого класу буржуазії, і хоча самий хід всіх цих процесів об’єктивно веде до повного усуспільнення будь-якого виробництва і, отже, управління, інтереси пануючого класу є домінуючими. Іншими словами, в сучасному світі, який реально є світом буржуазним, будь-яке об’єднання чого-небудь в глобальному або державному масштабі може відбуватися лише по загальним законам розвитку та об’єднання для буржуазного світу взагалі, які є насправді нічим іншим, як законами розвитку, об’єднання та укрупнення капіталу. Коротше кажучи, ці процеси підкоряються єдиній логіці. Укрупнення та концентрація капіталу, виробництва, їх монополізація, спричинюють собою укрупнення, концентрацію та монополізацію управління, від якого сучасний рівень розвитку науки та техніки, а отже рівень розвитку суспільного виробництва, вимагає того, щоб його поставили на автоматизовану основу. Тим самим, виявляється як ніколи близькою до краху вся бюрократична система управління, що нині цілком очевидно є системою буржуазною, адже вона перед науковою системою управління виглядає повністю вичерпаною.

Отже, наступним етапом розвитку інтегрованих автоматизованих систем управління для нас може бути  лише етап їх укрупнення, об’єднання в великі державні системи управління, утворення загальнодержавних систем управління. Це випливає з самого характеру їх розвитку й обумовлено ходом розвитку суспільного виробництва, необхідності появи суспільного управління. Тут надзвичайно цікавою є думка вже згадуваного нами провідного російського бізнес-аналітика Н.М. Грін, що вбачає в створенні Державної автоматизованої системи управління Російської Федерації ДАСУ (постанова на побудову якої була підписана Прем’єр-Міністром РФ В.В. Путіним 13 січня 2010 року) дуже багато чого спільного з системою ОГАС В.М. Глушкова. Створення таких систем є майбутнім розвитку АСУ взагалі. В.М. Глушков трішечки перебільшував, коли говорив про те, що побудова ОГАС за ринкової економіки неможлива. Звісно, що він був правий, проте ОГАС за сучасних умов може функціонувати, повинна функціонувати, й її існування буде постійним викликом всій бюрократичній системі управління, ринковій економіці взагалі; буде тим фактором, що загострить протиріччя між характером суспільного виробництва та виробничими відносинами. «Централізація засобів виробництва і усуспільнення праці досягають такого пункту, коли вони стають несумісними з їх капіталістичною оболонкою. Вона вибухає» [19, 155]. Зараз це якраз той «вибух, якого не чути», якщо можна так довільно процитувати відому назву глави однієї з робіт В.М. Глушкова.

В цьому контексті важливою віхою розвитку інтегрованих АСУ повинно бути створення систем управління банками й включення цих систем до тих прообразів загальнодержавних систем управління, що вже на сьогоднішній день існують. В.І. Ленін говорить про виключну роль банків за імперіалізму, їх роль як основи ринкової економіки на сучасному етапі і головного інструмента управління. Використати їх в державному управлінні – значить, зробити його дійсно державним управлінням. В певному розумінні, це є нашою пропозицією щодо подальшого розвитку таких систем, хоча, ясна річ, що цю пропозицію сьогодні ще надзвичайно важко втілити в життя. Проте, в нас є думкистосовно того, як це можна почати. Основою всіх банківських операцій зараз є операції з віртуальними «електронними грошима». В книзі В.Моєва «Бразды управления», на яку ми вже декілька разів посилалися, є дуже цікаві міркування В.М. Глушкова з цього приводу.

«…Якщо банк, будучи включений у систему автоматизованих безготівкових розрахунків, почне приймати гроші тільки від офіційних організацій, де люди отримують зарплату, в цей кругообіг ніяк не можуть потрапити заробітки приватні та сумнівні. Декретно, в один день і час винищити все так звані "ліві" операції з грошима неможливо. Але після запропонованих заходів обіг їх замкнеться в своєму обмеженому колі. З першого "офіційного" кола в друге коло гроші переходити можуть - досить вам зняти частину свого заробітку з банківського рахунку, а ось з другого кола в перше вони вже ніколи не повернуться» [55].

Зрозуміло, що міркування Глушкова стосуються планової економіки. Проте, на нашу думку, їх можна використати й сьогодні, по відношенню до економіки ринкової. Час, коли банківські структури вимушені будуть «включитися» в державні системи управління, не такий вже й далекий. Почати можна принаймні з того, щоб відокремити на подібний до запропонованого Глушковим спосіб державний обіг віртуальних грошей від недержавного, й автоматизувати збір та обробку цієї інформації державними автоматизованими системами, хай навіть спеціалізованими. Звісно, це буде важко зробити, але це якраз той випадок, коли головне – почати цілеспрямовано робити.

Природньо, що всьому цьому повинно передувати побудова АСУ для всіх інших державних структур. Ми вже знаємо, що на сьогоднішній день існує величезна кількість різноманітних реєстрів, баз даних, які використовуються лише дуже місцево, часто не мають ніяких зв’язків з іншими подібними реєстрами та базами даних в інших регіонах, та навіть в інших представництвах одного й того ж відомства в межах одного регіону. Зрозуміло, що за таких умов питання побудови хоча б навіть дуже слабеньких систем, схожих на загальнодержавні, ускладнюється, вже не кажучи про те, що дані цих реєстрів, наприклад, бувають неточними, застарілими та просто хибними. На нашу думку, головною проблемою тут є те, що побудова цих реєстрів лежить часто навіть не на відповідальності міністерств, а на місцевих представництвах. Тут річ може бути не просто в тому, що не вистачає фінансування, а в тому, що немає єдиного підходу до створення таких систем. Безліч реєстрів не можуть бути синхронізовані між собою вже просто тому, що вони створені на різному програмному забезпеченні, які є несумісними між собою, не можуть об’єднатися в єдину мережу. Тут потрібний лише загальний підхід. Ми вважаємо, що в межах державного сектору це зробити дуже просто й питання тут стоїть в організації цього процесу. Адже тут немає тієї конкуренції, яка є в приватному секторі. Щоб краще пояснити, що ми маємо на увазі, наведемо приклад. Нам достеменно відомо, що серед приватних банків вирішення питань програмного забезпечення й автоматизації процесів надання банківських послуг проходить в умовах жорсткої конкуренції та дуже суворої таємниці. Кожен банк має свій спеціальний відділ, який займається розробкою та підтримкою різних програмних рішень для цих цілей, об’єднання цих програм (та самих банків, отже) в єдину мережу, з власними реєстрами, базами даних, програмами для проведення оцінки платоспроможності позичальників тощо. Розголосити цю таємницю – значить, дозволити іншому банку, можливо, більш слабкому, створити таку ж систему й обігнати себе. Зрозуміло, що кожна мережа банків має тоді своє програмне забезпечення, яке абсолютно несумісне з системою з іншого банку, й ніякої єдиної політики тут ніколи бути не може.

В державному ж секторі все може бути з точністю до навпаки, тому що міністерства й відомства не конкурують між собою, а якраз-таки повинні робити спільну справу. На нашу думку, тут для держави краще за все буде розробити єдине програмне забезпечення, адаптоване до особливостей того чи іншого сектору державної влади, причому, робити це слід не так, як це робиться в США, наприклад, де кожне міністерство саме займається висуванням тендерів на ці розробки для різних державних чи недержавних фірм, а доручити це одному дослідницькому інституту. В Україні цим може займатися Інститут кібернетики, тим більше, що така робота в ньому ведеться дуже успішно, хоча й особливої підтримки держави не має.

«Електронний уряд», або ж “e-Government”, хоч і є чимось близьким до цього, проте більше схоже на те, що в філософії називається «перетвореною формою», таким собі суррогатом справжньої форми, яка постає перед нами у вигляді загальнодержавної автоматизованої системи управління. Її, звісно, є сенс і потреба підтримувати й розвивати, проте слід пам’ятати, що її потужність все рівно буде недостатньою. «Електронний уряд» є взагалі утворенням більше інформаційним, ніж управлінським. Немає сумнівів в тому, що він, зрештою, включить до себе дуже багато сторін державного управління, поставить їх на основу новітніх інформаційних технологій з використанням сучасної обчислювальної техніки, проте в своїй повній красі він зможе реалізуватися лише тоді, коли стане інструментом для збору та аналізу управлінської інформації взагалі, в тому числі, й економічної, автоматизації процесів управління в цілому. На сьогодні ж, як ми встигли помітити, навіть дуже розвинуті електронні уряди провідних країн світу в плані автоматизації управління є дуже слабенькими. Їхнє майбутнє як реальних інструментів управління можливе лише у складі і, так би мовити, на базі автоматизованих систем управління економікою, як допоміжних його важелів. Те ж саме стосується й систем електронного голосування (e-Voting).

Відносно електронного голосування та реєстрів виборців, ми могли б запропонувати такий хід. Не секрет, що ці реєстри, наприклад, в США, формуються різними партіями, також відомо й те, що ці реєстри не відзначаються точністю й актуальністю. Натомість, об’єднання, наприклад, реєстрів платників податків (адже податки платять всі) з реєстрами виборців може чарівно наблизити нас до вирішення проблеми актуальності даних. Дані податкової служби, як правило, дуже точні й дозволяють отримувати інформацію про платника, принаймні, щороку, коли йде подання податкових звітностей, а для непідприємців це питання вирішується ще простіше, тому що з них податки вираховують тоді, коли нараховують заробітну платню. Вирішити ж проблему з тими, хто не є платником податків взагалі (маються на увазі, безробітні люди), вже буде простіше.

Цікавим повинно бути майбутнє економічних прогнозних систем. Незважаючи на те, що маркетингові дослідження сьогодні дуже популярні й важливі для отримання певної економічної інформації, яка цікавить замовника, цілком ймовірно, що інтерес до них буде поступово спадати. Вони, зрештою, не дають  точної інформації, всюди в розрахунках робляться поправки на похибки, які обов’язково мають місце через необхідність застосування вибірки. Зрозуміло, що вони також дають часом дуже задовільні результати, проте використання прогнозних систем може дати результати набагато точніші,  притому оперативніше та дешевше, мінімалізуючи вплив «людського фактору».

Ми переконані, що за розвитком загальнодержавних автоматизованих систем управління стоїть майбутнє людства. Їх поява та розвиток обумовлені політекономікою нашого часу, необхідністю на сучасному етапі розвитку суспільного виробництва у використанні електронних систем для здійснення не просто якісного управління, а взагалі для того, щоб управляти. Бюрократична система управління, що ще недавно прекрасно справлялася з покладеними на себе завданнями й була дуже прогресивною, на сьогоднішній день повністю вичерпала себе й щодня доводить нам свою неспроможність бути інструментом управління. Мало того, вона нині служить гальмом суспільного розвитку, адже фактично представляє собою інтереси тієї частини суспільства, для якої перехід на наукові методи управління реально буде означати втрату влади та свого домінуючого положення в суспільстві. Є всі підстави стверджувати те, що доки інша прогресивна частина суспільства не поставить питання руба про перехід до наукових методів управління, цей перехід сам не відбудеться ніколи й криза, в якій світ перебуває вже понад сотню років, стане фатальною для людства.

За таких умов, популяризація ідей, сформульованих та практично перевірених ще в минулому столітті провідними вченими-кібернетиками світу, набуває особливої актуальності та історичного значення. Особливо це важливо, так як ці ідеї поступово завойовують голови людей, науковців, не байдужих до глобальних проблем людства та які усвідомлюють, що ці проблеми є не просто проблемами сучасності, а проблемами майбутнього існування людства в прямому сенсі. Ці ідеї зосереджені, головним чином, в працях як сучасних дослідників, так і тих, хто розробляв їх вперше. При цьому, дуже мало на сьогоднішній день зроблено для того, щоб всі однодумці, кількість яких зростає з кожним днем, могли можливість вільно спілкуватися між собою, обмінюватися своїми наробками, ідеями та поглядами, незважаючи на те, що матеріально-технічних умов для цього вже є вдосталь. Певним кроком на шляху до вирішення цієї проблеми стане інтернет-сайт «ОГАС», який стане головним російськомовним ресурсом, де кожен зацікавлений зможе реалізувати свій інтерес до цього процесу та зробити свій внесок в спільну справу та приблизити настання свідомого майбутнього людства, початку його дійсної історії.

Список використаної літератури

 

1.     Академик В. М. Глушков – пионер кибернетики. / Сост. В.П. Деркач. – К., КПИ, 2003. – 621 c.

2.     Анисимов О.С., Берс А.А., Дубенский Ю.П. Информационные технологии и ситуационные центры. / О.С. Анисимов, А.А. Берс, Ю. П. Дубенский и др. [Под науч. ред. В. А. Филимонова] - Омск: Омский государственный институт сервиса, 2010.- 214 с.

3.     Бир С. Мозг фирмы. / Стаффорд Бир. - М.:Радио и связь, 1993.- 413 с. – ISBN 525-600-426-3.

4.     Варенников В.И.Неповторимое. / В.И. Варенников. - Москва: Советский писатель, 2001. - 544 с.

5.     Ведута Е.Н. Н.И.Ведута – основоположник экономической кибернетики. / Е.Н. Ведута. // Системи підтримки прийняття рішень. Теорія і практика. Збірник доповідей науково-практичної конференції з міжнародною участю 7 червня 2010 року, м. Київ, Україна. – К., СП «Інтертехнодрук», 2010 – 234 с. – с.225-228. - ISBN 978-966-02-5670-5.

6.     Винер Н. Кибернетика, или Управление и связь в животном и машине. / Пер. с англ. И.В. Соловьева и Г.Н. Поварова; Под ред. Г.Н. Поварова. // Норберт Винер. – 2-е издание. – М.: Наука; Главная редакция изданий для зарубежных стран, 1983. – 344 с.

7.     Винер Н., Розенблюм А. Проведение импульсов в сердечной мышце. Математическая формулировка проблемы проведения импульсов в сети связанных возбудимых элементов, в частности в сердечной мышце. / Н. Винер, А. Розенблюм. // Кибернетический сборник. Вып.3. - М.: Изд. иностр. лит., 1961. С.7-56.

8.     Вишневский В.В., Авраменко В.И. Нужен ли Украине медицинский ГРИД? / В.В. Вишневский, В.И. Авраменко. // Системи підтримки прийняття рішень. Теорія і практика: Збірник доповідей науково-практичної конференції з міжнародною участю. – Київ, ІПММС НАНУ, 2009. – 258 с. – с. 162-165 - ISBN 978-966-02-5161-8

9.     Глушков В.М. Кибернетика. Вопросы теории и практики. / В.М. Глушков. – М.: Наука, 1986. - 488 с. - (Наука. Мировоззрение. Жизнь).

10.Дніпренко Н.К., Вишневський В.В. Ситуаційний центр як складова електронного урядування. / Н.К. Дніпренко, В.В. Вишневський // Системи підтримки прийняття рішень. Теорія і практика: Збірник доповідей науково-практичної конференції з міжнародною участю. – Київ, ІПММС НАНУ, 2009. – 258 с. – с.99-103 – ISBN 978-966-02-5161-8.

11.Дейан А. Изучение рынка. / Арман Дейан. – М.:, Нева Экономикс, 2003. – 128 с. – (Школа Бизне$а) – ISBN 978-576-542-532-9.

12.Иноземцев В.Л. За пределами экономического общества / В.Л. Иноземцев – М.: Наука, 1998. - 314 с.

13.Кибернетика. / ответств. ред. В.М. Глушков. // Энциклопедия кибернетики в 2-х томах. Т.1. – К.: Главная редакция украинской советской энциклопедии, 1974. – 607 с.

14.Копылов В.А. Информационное право. / В.А. Копылов. // Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: 2002. - 512с.

15.Кристальный Б.В., Травкин Ю.В. Электронное правительство. Опыт США / Б.В. Кристальный, Ю.В. Травкин. - [Под ред. В.И. Дрожжинова]. - М.: Эко-Трендз, 2003. — 224 с.

16.Ленин В. И., Империализм, как высшая стадия капитализма. / В.И. Ленин. // Полн. собр. соч., Т.27. – М.: Политиздат, 1969. – 643 с.

17.Малиновский Б.Н. История вычислительной техники в лицах. / Б.Н. Малиновский. - К.: фирма "КИТ", ПТОО "А.С.К.", 1995. - 384 с. - ISBN 5-7707-6131-8

18.Маркс К. К критике политической экономии. / К. Маркс, Ф. Энгельс // Сочинения. Т. 13 – 2-е издание. – М.: Политиздат, 1959. – 771 с.

19.Маркс К. Капитал. Глава двадцать четвёртая. / К. Маркс. // К. Маркс., Ф. Энгельс. Избранные произведения. В 3-х т. Т.2 - М.: Политиздат, 1983. – 543c.

20.Морозов А.А., Глушкова В.В., Карпец Э.В. С чего начинался ОГАС. / А.А. Морозов, В.В. Глушкова, Э.В. Карпец. // Системи підтримки прийняття рішень. Теорія і практика. Збірник доповідей науково-практичної конференції з міжнародною участю 7 червня 2010 року, м. Київ, Україна. – К., СП «Інтертехнодрук», 2010 – 234 с. – с.5-9 – ISBN 978-966-02-5670-5.

21.Нагорных И. ГАС «Выборы» получила новое развитие. / И. Нагорных. // Газета «Коммерстантъ Украина», № 174 від 26.09.2008.

22.Основы правовой информатики (юридические и математические вопросы информатики): Учебное пособие. Изд. второе, исправленное, дополненное / Под ред. доктора юридических наук, профессора М.М. Рассолова, профессора В.Д. Элькина. - М.: Юридическая фирма «КОНТРАКТ», 2007. — 287 с.

23.Пекелис В.Д. Кибернетика ожидаемая. Кибернетика неожиданная. / В.Д. Пекелис. - М.: Наука, 1968 – 312 с.

24.Питухин Е.А. Математическое моделирование динамических процессов в системе «экономика – рынок труда – профессиональное образование» / В.А. Гуртов, Е.А. Питухин. - СПб.: Изд-во СПбГУ, 2006. – 346 с.

25.Пихорович В.Д. Невостребованная альтернатива рыночной реформе 1965 г. / В.Д. Пихорович // Марксизм и современность. – 2004. – №1 (26 – 27). – С. 28-33

26.Погонин В.А., Схиртладзе А.Г. Интегрированные системы проектирования и управления. / В.А. Погонин, А.Г. Схиртладзе. // Корпоративные информационные системы: Учеб. пособие. - Тамбов: Изд-во Тамб. гос. техн. ун-та, 2006. - 144 с. – ISBN 5-8265-0493-5

27.Самарский А. Основы экономики будущего. / Андрей Самарский // Пропаганда: научно-популярный молодёжный журнал ; учред. В. Пономаренко. Регистр. свидетельство Мин. юст. Украины №12482-1366Р от 18.04.2007  – №2/2008 (4). – 48с.

28.Шамраев А.В. Правовое регулирование информационных технологий. / А.В. Шамраев. // Анализ проблемы и основные документы. Монография. - Москва, «Статут», «Интертех», Издательская группа «БДЦ-пресс», 2003. - 1013 с.

29.Энгельс Ф. Анти-Дюринг. Переворот в науке, произведенный господином Евгением Дюрингом. / К. Маркс, Ф. Энгельс. // Сочинения. Т.20, - 2-е издание. -  М.: Политиздат, 1961. – 828 с.

30.Энгельс Ф. Анти-Дюринг. Переворот в науке, произведенный господином Евгением Дюрингом. / К. Маркс, Ф. Энгельс. // Сочинения. Т.20, - 2-е издание. -  М.: Политиздат, 1961. – 828 с.

31.Энгельс Ф. Предисл. ко 2-му нем. изд. "Положения рабочего класса в Англии" /Ф. Енгельс. // К. Маркс., Ф. Энгельс. Избранные произведения. В 3-х т. Т.3 - М.: Политиздат, 1983. – 639c.

32.Азаров обещает Украине электронные выборы [Електронний ресурс]. // Независимое информационно-аналитическое агентство Ура-Информ, 31.10.2010. – Режим доступу: http://ura-inform.com/ru/politics/2010/10/31/elektro

33.АСУ. Из воспоминаний В.М.Глушкова [Електронний ресурс]. // Институт прикладной информатики. – Режим доступу: http://www.iprinet.kiev.ua/gf/asu.htm- Назва з екрану.

34.Бегма Ю., Паниотто В. Социальная ответственность маркетингових исследований: мода или необходимость? [Електронний ресурс] / Ю. Бегма, В. Паниотто. // Київський міжнародний інститут соціології. – Режим доступу: http://www.kiis.com.ua/txt/doc/27092006/paniotto.htm- Назва з екрану.

35.Ведута Николай Иванович [Електронний ресурс]. // Википедия – онлайн-энциклопедия. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/Ведута,_Николай_Иванович

36.Видяпин В.И. Рождённый быть первым [Електронний ресурс]. / В.И. Видяпин. // Рейтинг персональных страниц и электронных библиотек Viperson. – Режим доступу: http://viperson.ru/wind.php?ID=629939

37.Глушков В.М. Как «погас» ОГАС (отрывок из воспоминаний) [Електронний ресурс] / В.М. Глушков. // Альманах «Восток». – Режим доступу: http://www.situation.ru/app/j_art_333.htm

38. Глушков В.М. Кибернетика [Електронний ресурс]. / В.М. Глушков. // Большая Советская Энциклопедия. – Режим доступу: http://bse.sci-lib.com/article060914.html- Назва з екрану.

39.Государственная автоматизированная система Российской Федерации "Выборы" [Електронний ресурс]. // Федеральное государственное унитарное предприятие «Научно-исследовательский институт «Восход». –Режим доступу: http://www.voskhod.ru/modules.php?id=5&name=projects&op=projects_detail

40.Григорьев П.В. Электронное правительство – возможности и необходимость [Електронний ресурс]. / П.В. Григорьев. // Центр технологий электронного правительства, 2010. – Режим доступу: http://open-gov.ru/?p=224- Назва з екрану

41.Грин Н.М. Два подхода к всегосударственной автоматизации: ГАСУ или ОГАС [Електронний ресурс]. / Н.М. Грин // Мастерская бизнес-анализа. Авторский блог . 18 января 2010 года. – Режим доступу: http://blog.business-analyst.info/2010/01/18/gasu-ili-ogas/

42.Джордж Сорос: Экономический кризис ускорится [Електронний ресурс]: Інтернет-газета podrobnosti.ua від 20 вересня 2008 року/ - Режим доступу: http://podrobnosti.ua/economy/financial/2008/09/20/555976.html

43.Елисеев А. Социализм, которого не было [Електронний ресурс]. / Александр Елисеев. // Орден Современной Технократии, интернет-сообщество, 1 мая 2010 года. – Режим доступу: http://tech.clan.su/publ/10-1-0-159

44.Ерофеев Е. Электронное правительство: как приблизить чиновника к гражданину? [Електронний ресурс]/ Е. Ерофеев. // Информационно-издательский центр "CONNECT! – Режим доступу: http://www.connect.ru/article.asp?id=5103. - Назва з екрану.

45.Звіти про готовність електронного уряду в 2010 році = e-GovernmentBenchmarkingReports2010 [Електронний ресурс] // Офіційна інтернет-сторінка Европейської комісії = Europe’sInformationSocietyComission. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/information_society/eeurope/i2010/benchmarking/index_en.htm#e-Government_Benchmarking_Reports. – Назва з екрану.

46.Исаев В.П. От атома до космоса: 50 лет АСУ [Електронний ресурс]. / В.П. Исаев. // Издательство «Открытые системы». – Режим доступу: http://www.osp.ru/os/2009/05/9883736/

47.Исаев В.П. Пути создания и развития отечественных АСУ [Електронний ресурс]. / В.П. Исаев. // Рейтинг персональных страниц и электронных библиотек Viperson. – Режим доступу: http://viperson.ru/wind.php?ID=551366&soch=1

48.Кибернетика [Електронний ресурс]. // История компьютера. – Режим доступу: http://chernykh.net/content/view/126/

49.КИУ: Государственный реестр избирателей - некачественный, но выборам не угрожает [Електронний ресурс]. // Телевізійна служба новин ТСН. – Режим доступу: http://ru.tsn.ua/ukrayina/kiu-gosudarstvennyi-reestr-izbiratelei-nekachestvennyi-no-vyboram-ne-ugrozhaet.html

50.Класcики менеджмента. Бир Стаффорд [Електронний ресурс]. / HR в центре внимания. – Режим доступу: http://www.hrm.ru/db/hrm/D0CDF910A3A10D28C32577270054C3E7/print.html. - Назва з екрану.

51.Концепция использования информационных технологий в деятельности федеральных органов государственной власти до 2010 года [Електронний ресурс]. // Официальный портал Министерства связи Российской Федерации, 2003. – Режим доступу: http://minkomsvjaz.ru/ministry/documents/816/823.shtml

52.Кураш А. Из грязи в князи: как правительство Британии стало электронным [Електронний ресурс]. / А. Кураш. // English Center for Information And Social Programs. – Режим доступу: http://www.ukraine-gateway.org.ua/cisp/cisp_uk.nsf/59d1c452471fea17c225754b00552f2b/19cf2418b01b4dffc225776c001e1eed?OpenDocument. – Назва з екрану.

53.Ландэ Д. E-Government - лозунг или технология? [Електронний ресурс] / Д. Ландэ. // Интернет-журнал «Телеком», 11 июля 2003 года. http://poiskbook.kiev.ua/art/electron/index.html- Назва з екрану.

54.Милицкий А. Первые в мире выборы через Интернет: репортаж из Эстонии [Електронний ресурс]. / А.Милицкий. // Информационный портал Хабрахабр, 5 марта 2007. – Режим доступу: http://habrahabr.ru/blogs/columns/5096/- Назва з екрану.

55. Моев В.А. На острове Львов и вокруг. [Електронний ресурс]. / В.А. Моев. // Бразды управления. – Режим доступу: http://www.komproekt.ru/new/na_ostrove/

56.Общегосударственная автоматизированная система учёта и обработки информации [Електронний ресурс]. // Википедия – онлайн энциклопедия. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/ОГАС.

57.Общегосударственная автоматизированная система учёта и обработки информации [Електронний ресурс]. // Энциклопедия Антикопирайта – Режим доступу: http://anticopyright.ru/wiki/ОГАС.

58.Отоцкий Л.Н. Предисловие ко второму русскому изданию книги С.Бира «Кибернетика и менеджмент» [Електронний ресурс]. / Л.Н. Отоцкий. // Oracle Official Website. – Режим доступу: http://www.oracle.com/global/ru/oramag/dec2007/book_ot_beer.html

59.Паспорт федеральной целевой программы "Электронная Россия (2002 - 2010 годы) [Електронний ресурс]. / Федеральная целевая программа "Электронная Россия (2002 - 2010 годы). Утверждена постановлением Правительства Российской Федерации от 28 января 2002 г., № 65 // Оборот.ru – бизнес-портал. – Режим доступу: http://www.oborot.ru/article/140/24.

60. Петяшин И.Б. Технические основы использования ГАС "Выборы" РФ для обеспечения выборов органов местного самоуправления [Електронний ресурс]. / И.Б. Петяшин. // Онлайн- версия журнала «Местное управление Нижегородской области», №7, 1996. – Режим доступу: http://vasilievaa.narod.ru/zhurnal/7.96-5.htm- Назва з екрану.

61.Питання щодо впровадження системи приймання та обробки податкової звітності в електронному вигляді [Електронний ресурс]. // Офіційний Інтернет-портал ДПА в м. Києві. – Режим доступу: http://www.kyivsta.gov.ua/zvit/faq.htm

62.Пихорович В. К истории кибернетики в СССР. Очерк Второй [Електронний ресурс]. / В. Пихорович. // Научно-популярный моложёжный журнал «Пропаганда». – Режим доступу: http://propaganda-journal.net/1045.html- Назва з екрану.

63.Пономарев И.В. Электронное правительство в РФ : Куда пришли? [Електронний ресурс]. / И.В. Пономарев. // Материалы доклада на VII Социально-Экономический Форуме, г. Тверь, 8 июля 2010 г. – Режим доступу: http://www.slideshare.net/iponomarev/100708. - Презентація Power Point, файл формату *.ppf, об'єм 2 Mb. - Мінімальні системні вимоги: Pentium 100 MHz ; 32 Mb RAM ; 8 Mb Video ; Windows 95/98/МЕ/XP/2000.

64.Попова А. Электронное правительство Эстонии: что можно использовать для РФ? Кейсы и выводы [Електронний ресурс]. / А. Попова. // Госбук - Экспертная сеть по вопросам государственного управления. – Режим доступу: http://www.gosbook.ru/node/5198. - Назва з екрану.

65.Постановление Правительства Российской Федерации "О единой системе информационно-справочной поддержки граждан и организаций по вопросам взаимодействия с органами исполнительной власти и органами местного самоуправления с использованием информационно-телекоммуникационной сети Интернет от 15 июня 2009 года N 478 (с изменениями на 16.06.2010) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://law.kodeks.ru/egov/index?tid=633200007&nd=902161861

66.Пример решения: «Парус-Госзакупки» [Електронний ресурс]. // CNews Аналитика. Интернет-издание о высоких технологиях. – Режим доступу: http://www.cnews.ru/reviews/free/gov/part3/buy_parus.shtml

67.Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких рішень Кабінету Міністрів України: Постанова Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2001 р. №1758 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=34783.

68.Про Загальнодержавну програму «Електронна Україна» на 2005-2012 роки: Проект Закону України від 15.04.2004 р. №5414 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=17852

69.Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 1999-2001 рр.: Постанова Верховної Ради України від 13 липня 1999 року № 914-XIV[Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=914-14

70.Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2000-2002 рр.: Постанова Верховної Ради України від 6 липня 2000 року № 1851-ІІІ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1851-14&p=1287604466...

71.Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2006-2008 рр.: Постанова Верховної Ради України від 4 листопада 2005 року № 1851-ІІІ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=3075-15

72.Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2003-2005 рр.: Проект Постанови Верховної Ради України від 18.07.2003 № 4007 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua:7777/pls/zweb_n/webproc4_2?id=&pf3516=4007&skl=5

73.Про затвердження Завдань Національної програми інформатизації на 2010-2012 рр.: Проект Постанови Верховної Ради України від 25.01.2010 № 3268 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=33551

74.Про затвердження Порядку обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів) [Електронний ресурс]. Наказ Державної податкової адміністрації України від від 19.02.98 - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0172-98

75.Про Концепцію Національної програми інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 року №75/98-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=75%2F98-%E2%F0

76.Про національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 року № 74/98-ВР [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=74%2F98-%E2%F0

77.Про першочергові завдання щодо впровадження новітніх інформаційних технологій: Указ Президента України від 20 жовтня 2005 року №1497/2005 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.president.gov.ua/documents/3398.html?PrintVersion

78.Про рішення Ради національної безбеки і оборони України від 17 червня 1997 року «Про невідкладні заходи щодо впорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та удосконалення державного регулювання інформаційних відносин»: Указ Президента України від 21.07.1997. № 663/97 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=663%2F97.

79.Росич Ю. Что такое электронное правительство, или будут ли российские чиновники брать взятки по электронной почте [Електронний ресурс] / Ю. Росич. // Информационно-новостной портал Юрия Росича, 2001. – Режим доступу: http://rocich.ru/article.php?sid=48- Назва з екрану.

80.Россия может стать третьей страной мира с электронным правительством [Електронний ресурс]. // Официальный интернет-портал новостной службы Вести, 16.07.2010. – Режим доступу: http://www.vesti.ru/doc.html?id=377791- Назва з екрану.

81.Рудницкий Г. «Электронное правительство»: формирование его правовой базы в России [Електронний ресурс]. /Г. Рудницкий. // Экспертная сеть по вопросам государственного управления. – Режим доступу: http://www.gosbook.ru/node/10367

82. Самарский А. Расстрелянная кибернетика [Електронний ресурс]. / Андрей Самарский. // Научно-популярный моложёжный журнал «Пропаганда». – Режим доступу: http://propaganda-journal.net/611.html

83.Сингапур поделился опытом создания электронного правительства [Електронний ресурс]. // Офіційний сайт Міністерства зв’язку Російської Федерації, 16 ноября 2009 г. – Режим доступу: http://minkomsvjaz.ru/news/xPages/entry.9348.html. - Назва з екрану.

84.Соколова О.С. Электронное государственное управление [Електронний ресурс]. / О.С. Соколова. // Официальный интернет-портал Республики Карелия «Карелия официальная», 2010. – Режим доступу: http://www.gov.karelia.ru/Leader/Inform/Egov/sokolova.html- Назва з екрану.

85.Ссылки на реестры компаний зарубежных стран[Електронний ресурс]. // Подборка информации и каталог ресурсов для русскоязычных туристов. – Режим доступу: http://uatour.org/viewtopic.php?p=1177&sid=d113448eec9ababbb6185bb4ea24c303

86. Стейнберг Д. От кибернетики к Литтлтону – техника управления разумом [Електронний ресурс]. – Джеффри Стейнберг. //Война и мир. – Режим доступу: http://www.warandpeace.ru/ru/analysis/view/43989/- Назва з екрану.

87.Стырин Е.М. Опыт США в создании систем «электронного правительства» [Електронний ресурс]. / Е.М. Стырин. // Центр технологий электронного правительства, 2010. – Режим доступу: http://open-gov.ru/?p=696. - Назва з екрану.

88.Темерев А. Электронное вече [Електронний ресурс]. / Александр Темерев. // Научно-популярный журнал «Вокруг света», №12 (2807), 2007 – Режим доступу: http://www.vokrugsveta.ru/vs/article/6147/. – Назва з экрану.

89.Тэлбот Дэвид. Электронная кампания: сплочение добровольцев и избирателей [Електронний ресурс]. / Дэвид Телбот. // Офіційна російськомовна інтернет-сторінка Уряду Сполучених Штатів Америки, 2 квітня 2009 року. – Режим доступу: http://www.america.gov/st/democracy-russian/2009/March/20090402180329ebyessedo0.7693445.html

90.У державному документообігу України сьогодні вперше поставили електронний підпис [Електронний ресурс]. – Новини 11 каналу, 22 квітня 2010 року. – Режим доступу: http://www.11channel.dp.ua/news/dp/2010/04/22/17798.html

91.Украине рано переходить на электронное голосование – замглавы ЦИК [Електронний ресурс]. // Служба новин «Подробности», 18.10.2010. – Режим доступу: http://podrobnosti.ua/power/2010/10/18/723801.html - Назва з екрану.

92.Филинов Е.Н. История автоматизированных систем управления предприятиями (АСУП) [Електронний ресурс]. / Е.Н. Филинов. // Навчальний портал 5ка. – Режим доступу: http://5ka.su/ref/historytehnik/0_object29420.html

93.ЦИК Казахстана выступил за электронные выборы. [Електронний ресурс] // Казахстанский портал НУР, 17 сентября 2010. – Режим доступу: http://news.nur.kz/163016.html

94.ЦИК подчистила реестр избирателей [Електронний ресурс]. // Служба новин «Подробности», 21 октября 2010 года. – Режим доступу http://podrobnosti.ua/power/2010/10/21/725059.html

95.Шкурба В.В. Академік В.М.Глушков та бог торгівлі ГЕРМЕС [Електронний ресурс]. / В.В. Шкурба. // Институт прикладной информатики. – Режим доступу: http://www.iprinet.kiev.ua/gf/asuu.htm

96.Электронное правительство [Електронний ресурс]. // Википедия – онлайн энциклопедия. – Режим доступу: ru.wikipedia.org/wiki/Электронное_правительство - Назва з екрану.

97.Электронное правительство в США. [Електронний ресурс] // Грани.Ру - ежедневная интернет-газета, 24.12.2001. – Режим доступу: http://www.grani.ru/Internet/Netlaw/m.2681.html

98.Этапы создания «электронного правительства». Примеры реализации порталов в Сингапуре и Эстонии [Електронний ресурс]. / Офіційна інтернет-сторінка компанії Microsoft. – Режим доступу: http://www.microsoft.com/Rus/Government/newsletters/issue10/07.mspx- Назва з екрану.

99.Advanced Analytics Group = Розширена аналітична група [Електронний ресурс]. // Офіційна інтернет-сторінка групи Advanced Analytics Group. - Режим доступу: http://aag-auguri.com/index.html

100.        Beckett Andy. Santiago dreaming. = БекетЕнді. МріяСантьяго[Електроннийресурс]. / Andy Beckett. // The Guardigan Gazette, Monday, 8 September, 2003. – Режим доступу: http://www.guardian.co.uk/technology/2003/sep/08/sciencenews.chile

101.        Borland John. Online Voting Clicks in Estonia = БорландДжон. Онлайн-голосуваннявЕстонії[Електроннийресурс]. / John Borland. // LG Wired Portal, 03.02.07. – Режим доступу: http://www.wired.com/politics/security/news/2007/03/72846 - Назвазекрану.

102.        Chapter137 AOfInfo-CommunicationsDevelopmentAuthorityOfSingaporeAct= Глава137 АЗаконуСінгапуруПропершочерговістьрозвиткуінформаційно-комунікаційнихтехнологій[Електроннийресурс]. // SingaporeStatutesOnline. – Режимдосупу: http://statutes.agc.gov.sg/non_version/cgi-bin/cgi_retrieve.pl?actno=REVED-137A&doctitle=INFO-COMMUNICATIONS%20DEVELOPMENT%20AUTHORITY%20OF%20SINGAPORE%20ACT%0A&date=latest&method=part

103.        Chapter 323 Telecommunications Act = Глава323 ЗаконупроТелекомунікації[Електроннийресурс].// Singapore Statutes Online. – Режимдосупу: http://statutes.agc.gov.sg/non_version/cgi-bin/cgi_retrieve.pl?actno=REVED-323&doctitle=TELECOMMUNICATIONS%20ACT%0A&date=latest&method=part

104.        COA Solutions Budgeting and Forecasting System Helps North Lincolnshire Council Achieve Efficiency Agenda Savings [Електроннийресурс]. // НовиниУрядуПівнічногоЛінкольнширу. – Режимдоступу: http://www.advancedcomputersoftware.com/abs/news/lincolnshire-financial-management-system.php

105.        E-Government Act of 2002 (Enrolled Bill [Final as Passed Both House and Senate] - ENR) - HR2458. Subchapter II - Specific Pilot Program. = Законпроелектроннийуряд2002 року. Підрозділ ІІ. Спеціальна пілотна програма. [Електронний ресурс]. // Офіційна електронна бібліотека Конгресу США. – Режим доступу http://thomas.loc.gov/cgi-bin/query/F?c107:5:./temp/~c107sxiHm5:e128667:

106.        Elwave. Prognosis Software Development = КомпаніяElwave. Розробка прогнозного програмного забезпечення [Електронний ресурс]. // Офіційна інтернет-сторінка компанії Elwave. – Режим доступу: http://www.elwave.com/index.html

107.        Federal Acquisition Streamlining Act of 1994 (Enrolled Bill [Final as Passed Both House and Senate] – ENR] - S.1587. Title IX - Federal Acquisition Computer Network. = Актпрофедеральнівитратина1994 рік. Розділ ІХ. Витрати на Федеральну компьютерну мережу [Електронний ресурс]. // Офіційна електронна бібліотека Конгресу США. – Режим доступу: http://thomas.loc.gov/cgi-bin/query/F?c103:7:./temp/~c1037Str1n:e501637:

108.        Information Infrastructure Task Force [Електроннийресурс]. // IT Law Wiki. – Режим доступу: http://itlaw.wikia.com/wiki/Information_Infrastructure_Task_Force

109.        Interpol. Stolen Works Of Art = Інтерпол. Викрадені витвори мистецтва [Електронний ресурс]. // Офіційний інтернет-портал Інтерполу. – Режим доступу: http://www.interpol.int/Public/WorkOfArt/Default.asp

110.        Introducing ezForecaster - Business Forecasting for the Rest of Us [Електроннийресурс]. Офіційна інтернет-сторінка прогностичного програмного забезпечення ezForecaster. – Режим доступу: http://www.ezforecaster.com/ezForecasterLanding.htm

111.        Kattulus. Salvador Allende's Internet. = Каттулус. ІнтернетСальвадораАльйенде[Електроннийресурс]. // Metafilter.com – Community Weblog, March 21, 2010. – Режимдоступу: http://www.metafilter.com/90273/Salvador-Allendes-Internet.

112.        Lancaster Centre for Forecasting = ЦентрпрогнозуваннявуніверситетіЛанкастеру[Електроннийресурс]. //Офіційнаінтернет-сторінкаЦентрупрогнозуванняуніверситетуЛанкастеру. – Режимдоступу: http://www.lums.lancs.ac.uk/research/centres/Forecasting/

113.        Part 4. Civil Action. Spam Control Act = Частина4. Громадянська діяльність. Закон про контроль над спамом [Електронний ресурс]. // Singapore Statutes Online. – Режим досупу: http://statutes.agc.gov.sg/non_version/cgi-bin/cgi_legdisp.pl?actno=2007-ACT-21-N&doctitle=SPAM%20CONTROL%20ACT%202007%0A&date=latest&method=part&sl=1

114.        Phicast – Time Series Forecasting for Excel = Phicast – Прогнозування в програмі Excel [Електронний ресурс]. //Офіційна інтернет-сторінка прогностичного програмного забезпечення Phicast. – Режим доступу: http://www.buseco.monash.edu.au/units/forecasting/software/phicast/index.php

115.        SAS Systems = Прогнозні системи SAS [Електронний ресурс]. // Офіційна інтернет-сторінка компанії SAS. - Режим доступу: http://www.sas.com/software/sas9/

116.        Smart Forecasts. Smart Software Inc = Корпорація Розумних Програм., [Електронний ресурс]. // Офіційна інтернет-сторінка Smart Forecasts.-  Режим доступу: http://www.smartcorp.com/smartforecasts.asp

117.        TabarrokAlex. ProjectCybersyn. = Табаррок Алекс. Проект Кіберсін [Електронний ресурс]. / Алекс Табаррок. // MarginalRevolution. Small steps toward a much better world, posted on December 7, 2009. – Режимдоступу: http://www.marginalrevolution.com/marginalrevolution/2009/12/project-cybersyn.html

118.        The Information Infrastructure Task Force[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ibiblio.org/nii/NII-Task-Force.html.

119.        Tuuli Aug. E-hääletanute arv tõusis üle 100 000 = ТууліАуг. Кількістьучасниківонлайн-голосуваннявиросладо100 000 [Електроннийресурс]. / АугТуулі. // УрядовийпорталEesti Päevaleht, 14 жовтня2009. – Режимдоступу: http://www.epl.ee/artikkel/480270 - Назвазекрану

120.        What is ade4? = Щотакеade4? [Електронний ресурс]. // Офіційна інтернет-сторінка прогностичного програмного забезпечення ade4. – Режим доступу: http://pbil.univ-lyon1.fr/ADE-4-old/Whatis.html